Великі люди, які зрадили своїх дітей

Дитину зрадити неважко-що вона зробить? Вона абсолютно залежить від батьків; принаймні, так було раніше. З дитиною жити важко: треба піклуватися, доглядати, годувати, гуляти, виховувати... дитина не дає виспатися, кричить, плаче, шумить і пустує, коли підросте.

Філософ Жан-Жак Руссо поміркував про це і просто став здавати своїх новонароджених дітей в притулок. Він жив не дуже багато, був зайнятий творчістю і діти могли дуже ускладнити йому життя.


Філософ Руссо одного за іншим здав до притулку п'ятьох дітей. Його співмешканка дітей народжувала, а потім їх відносили до притулку. Руссо писав, що хоче, щоб діти стали селянами. Здорова праця на свіжому повітрі, проста їжа, гармонія з природою... Швидше за все, малятка просто померли в притулку - умови в 18 столітті були жахливими. Але Руссо про це не думав. Він писав трактат про правильне виховання дітей, який приніс йому славу великого педагога і просвітителя.

Лорд Байрон віддав у монастир свою незаконнонароджену доньку Аллегру чотирьох років від роду. Спочатку він забрав дівчинку у матері, а потім вона набридла поетові. «Вона вперта як мул і ненажерлива як осел!», - так поетично Байрон охарактеризував свою дитину. Дівчинка заважала йому; він жив в замку. Важко уявити, як в замку може заважати чотирирічна дитина ... в монастирі дівчинка почала хиріти і чахнути. "Бліда, тиха і делікатна", - такою її запам'ятали. За участю черниць Аллегра написала листа батькові; вірніше, жалісливі черниці написали від її особи прохання відвідати... Байрон сказав, що Аллегра просто розраховує на подарунки. Нема чого їхати! У п'ять років дівчинка померла серед чужих людей.

Поетеса Марина Цвєтаєва теж віддала своїх дітей до притулку в голодні роки. І наказала не говорити, що вона-їхня мати. Мовляв, вони сироти. У притулку молодша дочка, Ірина, померла від голоду і хвороб. Умови утримання дітей поетеса бачила своїми очима - під виглядом хрещеної матері вона навідувала дітей. Старшу дочку вона потім забрала. Молодша загинула серед чужих людей. Детальніше про цю історію можна прочитати в «Смерть Іринки Ефрон». На похорон дочки Цвєтаєва не пішла, але написала дуже сумний вірш про свої переживання. Звичайно, дуже важко було жити в Москві в окремій квартирі з двома дітьми, відмовившись від прислуги. І писати вірші було дуже важко, діти вимагають великої уваги, харчування. Цвєтаєва теж згадувала «ненажерливість» дворічної Ірини... Напевно, наші прабабусі не віддали своїх дітей у притулки тому що працювали в три зміни.



Можна писати одухотворені рядки про любов і про душу. Але чинити по-іншому. І багато років люди будуть захоплюватися великими віршами і філософськими трактатами, не відаючи, що під час створення цих чудових творів десь помирала з голоду або від туги кинута дитина автора. Плакала на самоті або просто мовчки лежала, відвернувшись до стіни - коли зрозумів, що ніхто не прийде втішити... Але ці великі люди дуже страждали. Свої переживання вони розуміли дуже добре. І щиро дивувалися - чому такі страждання випали на їхню долю? За що? Хоча ніяких особливих страждань не було: ні голоду, ні побоїв, ні повної залежності від інших... Філософ Руссо жалібно написав про себе: "Самотній, хворий і всіма залишений у своєму ліжку, я можу померти в нім від злигоднів, холоду і голоду, і ніхто з цього не стане турбуватися"... Від голоду і холоду Руссо рятували численні меценати. Про нього турбувалися друзі і та сама мати відданих дітей.

Це великі люди, які залишили після себе великі твори, які вчать розумному, доброму, вічному. А долі їхніх дітей мало кому відомі; але про це треба знати. І треба пам'ятати-дитина повністю залежить від батьків. Зрадити її легко! Вона не зможе ні протестувати, ні помститися, ні дорікнути. Вона до останнього дня буде сподіватися, що за нею прийдуть і врятують її, візьмуть назад! ... Поет Шеллі бачив над морем біля замку Байрона світлий образ маленької Аллегро. Вона посміхалася. Вона все простила. Діти прощають… 

Не забуваймо - нашим діткам потрібні тільки ми!

Автор статті - Кір'янова Анна

Поділіться з друзями:

Додати коментар