В кота у ту мить почалася мігрень

В одному будинку рудий і щасливий
Жив кіт, мов король, у палатах своїх...
Щодня оглядав володіння мрійливо
І скоса дивився на гостей чужих...


Його всі любили, усі годували,
Господар ловив йому рибку в ставку
І діти з ним довго і весело грали,
І бабця стелила подушки в кутку...


Він міг щось утнути, розбити, погризти
Ніхто не сварив його сильно за те...
Він завжди був ситий, красивий і чистий..
І хутро мав гарне, руде і густе!


Він був особливим, єдиним, прекрасним!
Та якось узимку в засніжений день
Господар приніс щось брудне і пухнасте...
В кота у ту мить почалася мігрень...


І раптом те "щось" розпочало пищати
"Знайомся, Рудий, це віднині твій друг!"
-Промовив господар й щенятко кудлате
Підніс до кота, не пускаючи з рук...


Мале собачатко умить звеселіло
І стало горнутись воно до кота...
При цьому ще гавкало досить невміло...
В очах його радість була й теплота...


Рудий розгубився та взяв себе в лапи
І грізно умить на щеня зашипів,
А далі сховався в кутку за канапу
І кігті біленькі свої нагострив...


"Оце новина! Я король в цьому домі,
А тут принесли це брудне цуценя...
Хай спить десь на вулиці, он на соломі,
А вдома живу й буду жити лиш Я!"


-Так думав Рудий, укладаючись спати
І плани вигнання складав у думках
Та раптом почув тихі кроки щеняти,
Який шматок м'яса приніс у зубах...


Підбіг й кинув м'ясо на подушку просто
І радісно так з усіх сил застрибав!
Коту у ту мить стало холодно й млосно,
Що далі робити він не уявляв...


Рудий зпересердя забув усі плани
І злий, наче вовк, застрибнув на диван...
"Приніс цей господар не пса- а тирана!
Нічого... У мене ще визріє план..."


Щеня заскулило, вмостилося тихо...
Хотіло воно пригостити кота,
А тут виявляється скоїло лихо...
Щенятко піджало під себе хвоста...


Пізніше, коли охолонув Руденький
Щенятко принесло йому черевик
-Найліпшу забаву! Й сховався швиденько
Та тут господиня вчинила враз крик!


Прибігла і стала Рудого сварити,
Казати, що він зіпсував їй взуття!
Щенятко почало нервово тремтіти,
Під справжню загрозу постало життя...


Весь день просиділо в кімнаті під ліжком,
Під вечір тихенько забилось в куток...
На щастя Рудий залицявся до кішки
На дворі й про помсту не мав вже думок.


Та далі не легше...Щеня не лишало
Щоденні сюрпризи коту дарувать...
Воно як здружитись з Руденьким не знало,
Тому і приходилось часто тікать...


Та якось, одного похмурого ранку,
Почуло щеня, як нявкочить Рудий
До подружки кішки, усівшись на ганку,
Який на щеня він несказанно злий!


Нявчав, що він мріє, щоб того собаку
Господар відніс якнайдалі кудись!
Засмучений песик тихенько заплакав
Як плакав самотньо маленьким колись...


І швидко побіг, куди бачили очі...
Увечері дім весь на вухах стояв,
Шукали щенятко до самої ночі
І тільки Рудий повний спокій вдавав...


Але щось у серці стискало відчутно
І навіть кефір вже не був до смаку....
І гавкоту більше було вже не чутно,
Ніхто не ховався з дарунком в кутку...


У мисці лежала залишена кістка,
Яку ще учора принесло щеня...
Тривожно Рудий все чекав якусь звістку
Про те, чи знайшлося мале цуценя...


Та ні, не знайшлося...Усі вже удома
І тільке малого клубочка нема...
І раптом, мов сила яка невідома,
Підбила кота утікти крадькома...


Всю ніч пробродив, повернувся під ранок
Промоклий, брудний, яким досі не був...
За ним пристрибало щенятко на ганок
Щасливе тому, що Рудий не забув!


Господар одразу, їх тільки зустрівши,
Обох приголубив, помив ,обігрів...
Рудий із щенятком, смачненько поївши,
Вляглися до сну у куточку без слів...


Рудий і надалі у домі був паном
Щеня, як казав, за прислугу тримав...
Але вже ніколи не думав над планом
І, як хто не бачив, із цуциком грав...


Хоча і шипів на щеня за дарунки,
Але захищав його завжди від всіх...
Такі ось в них стали кумедні стосунки,
Які викликають і сльози і сміх...

Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар