Неслухняне кошеня

Чорно-біле кошеня
Бігло полем навмання.
Весело йому було,
Бо від мами утекло.

Думало собі котятко:
"Я велике вже дитятко!
І без дозволу я мами
Піду сам собі полями."

Щось воно собі співало,
На всі кущики стрибало,
Стільки сподіванок мало,
Раптом зирк: "Ой, заблукало..."

Плаче, сіло на травичку,
Слізки капають по личку:
"Мамо, мамо де ти, де?
Слухати буду тебе...

Більше не буду втікати,
Мамо, як тебе шукати?"
Мама також, хоч далеко
Та відчула небезпеку.

Похапцем його шукає:
"Де ж дитя? Ніде немає!"
Бігла в поле, ніг не чула,
Все на світі геть забула.

Звала голосно, кричала,
Прислухалась, знову звала.
Раптом вчула звіддаля -
Ніби плаче десь маля.

Миттю кинулась туди,
Добре, що вдалось знайти!
Радості не було меж -
Дитя плаче й мама теж.

Плачуть з радості обоє,
Кожен думає про своє.
Кошенятко: "Безнастанно
Я слухняним буду, мамо."

А матуся: "Як прекрасно,
Що знайшла я сина вчасно!"
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар