Медовий пиріг...

Пухнасті хмаринки від сонця сіяли!
У затінку саду сиділи разом
Бабуся й онучка... Про щось розмовляли...
І пахли розмови солодким теплом...

А, може, то квіти, що грілись навколо
І листя купали в промінні яснім
П'янкий аромат дарували медовий...
Бабуся й онучка надихатись ним

Ніяк не могли...Від краси дивувались
Так гарно і любо їм разом було...
Та раптом- сусідка! Щось, видно, не склалось.
У неї в ту днину...І хмуре чоло

Її видавало бажання сваритись...
Так часто бувало.. Вже звикли усі...
Бо тільки ставалось із нею зустрітись,
Одразу, мов камінь лягав на душі...

Завжди відшукати вдавалось причину
У неї для крику і довгих сварок...
Могла так нагримать не раз й на дитину,
Яка ненароком забігла в садок...

І навіть на кішку,на пса, чи корову,
Нахмуривши брови, кричала не раз...
І зараз, здавалось, була вже готова
Бабусі й онучці пролити образ

Надуманих зливу! Та вмить зупинилась...
Бабуся сказати їй слів не дала...
З незвичним сусідці теплом подивилась
На неї..І зморшки старого чола

Немов позникали...В душі- здивування!
Бабуся з маленького столу взяла
Шматочок солодкий від їх чаювання
Бісквіту, що зранку дбайливо спекла...

Піднесла сусідці, щоб та пригостилась,
Всміхаючись щиро з незмінним теплом!
Сусідка уперше, напевно, зустрілась
З незвідано світлим могутнім добром...

В мовчанні узяла дарунок несміло...
"Спасибі..."- сказала... Хотіла піти...
Бабусі ж спитала:" Так, що ж ви хотіли?"
"Та я вже забула...Удома коти

Чекають, тож треба уже поспішати!
Як тільки згадаю навідаюсь знов..."
І зникла за садом... Бажання кричати
Умить зруйнувала всесильна любов!

Онучка на все це дивилась цікаво...
Бабуся вгадала питання без слів
І мовила тихо, як завжди ласкаво:
"Рідненька, приходить коли на поріг

До тебе людина, то завжди із чимось...
І те , чим багата тобі віддає!
Бо діляться люди дарунками тими,
Які у них, мила, у серденьках є...

Невже її можна за те не любити,
Що весь її статок- самотність і крик...
Чи вдвічі не краще, самим пригостити?
Це, сонечко миле, стосується всіх...

Ми ділимось тим, чим у серці багаті...
Тож ті, хто картають, пліткують, кричать
-Насправді нещасні..Не мають, що дати
Крім тяжких "дарунків", що в серці лежать...

З такими не треба нізащо сваритись...
В молитві до Бога щоденній за них,
Потрібно своїми дарами ділитись,
Щоб наші дарунки подвоїлись в них!

Повір, моя мила, не станем бідніше!
Лишень збагатієм, а разом із тим
В холодному серці, від сонця тепліше,
Засяє щось цінне промінням ясним...

Заповнить собою душі порожнечу!
І витіснить звідти невидиме зло..."
І, руки поклавши онучці на плечі,
Її вцілувала у тепле чоло...
***
І дня не минуло, як сталося диво...
Сусідка удруге прийшла на поріг!
На себе не схожа...Всміхнулась несміло...
В руках ще гарячий медовий пиріг...

В онучки серденько, мов пташка, забилось!
"Бабуся рідненька, ти дійсно права!"
-Тихенько сказала...Чолом прихилилась:
"Я буду так само творити дива...

Бабусю, з обіду у мене лишились
З малиновим джемом ще три пиріжки!
Ти ж знаєш Марічку з якою сварилась
Я часто ...Та зараз- усе навпаки!

Потрібно сьогодні ж її пригостити!"
-Сказавши,побігла додому хутчіш...
Вже сонце сідало та грілися квіти
Від того, що значно за сонце тепліш...
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар