У звук чистіший кришталя...

Він був тоді ще геть маленьким,
Коли вертаючись з гостей,
Почув у такт свого серденька,
Як грав скрипаль серед людей...

Уперше вчув і закохався
У ніжну пісню скрипаля...
Заплющив очі і вслухався
У звук чистіший кришталя...

Відтоді скрипка йому снилась,
Але коли сказав батькам,
Вони із того лиш здивились:
"І нащо здалась скрипка нам?!

Ти краще ,синку, вчись старанно,
А потім на завод підеш...
Ось там робота справді гарна,
В житті тоді не пропадеш!

А що та скрипка?! Лиш на вітер
Останні гроші всі підуть..."
І хлопчик зрізав мрії квіти,
Іще нескоро проростуть...

Закінчив школу, все як і треба!
Усе старанно повивчав...
Та тільки в хмарах простонеба
він часом скрипку убачав...

І часом ввечері ввижалась
Йому мелодія сумна...
Його душа умить здригалась,
Немов натягнута струна...

Та він казав собі:"Не треба...
Вже пізно вчитися мені...
І часу обмаль,як потреба
Вже працювати цілі дні..."

І працював щодня, до поту...
А далі жінка і сім'я...
Город,будинок,знов робота
І привид пісні скрипаля...

Роки спливли,усе як мало
У нього склалось у житті...
Та лиш чогось не доставало
І серце билось в каятті...

Усе життя віддав роботі,
Усе як треба,як в людей...
А серце стиснулось в скорботі,
В бажанні вирватись з грудей...

І якось раз на схилі віку
Він знову скрипку ту почув...
Підбіг онук до чоловіка,
В руках-вона!Він не забув...

-Дивися ,діду,буду грати!
Ви тільки вслухайтесь в цей звук!
Ну як цю скрипку не кохати?
Сльоза скотилася на брук...

-Дідусю, чимось вас образив?
-Ні-ні ,онучку, то я так...
-Давай ми будем вчитись разом,
Ти не подумай,що дивак...

-Та що ви ,діду, це ж чудово
Робити те,що до душі!
І все спинилося раптово...
Роки пронеслися усі...

Він стільки років марно втратив,
А в ньому жив весь час скрипаль...
Та він збагнув,що має грати
Ту пісню чисту ,мов кришталь...

До рук узяв її тремтячих
І струн торкнувся мовчазних...
Він ще живий-вогонь не втратив!
Пронести мрію в серці зміг!

Усе життя себе шукавши
Посеред суджень і думок,
У "все як треба" заблукавши,
Він ледь не втратив світ зірок...

І з того дня разом з онуком
Він кожен день невпинно грав...
Вмивався тим чарівним звуком
І вперше жив-не існував!

Дружина з нього милувалась,
Ставав молодшим на очах...
Вона удруге закохалася,
Тримав він щастя у руках..
***
І квітне вічно мрія в людях...
Хай буде проти вся земля,
Ви збережіть її у грудях,
Ви не вбивайте скрипаля!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар