Я вас чекав...

Стояла осінь пізня норовлива,
Вечірній дощ-найхолодніший із дощів...
А в неї в серці вже не дощ-страшенна злива...
А в голові не тихне вирок лікарів...

Вона не зможе стати мамою ніколи,
Маленькі ручки не вцілує перед сном...
Не відведе на перше вересня до школи
І не напоїть своїм теплим молоком...

І їй ніколи...Їй ніколи не почути
"Матусю..".лагідне і рідне від дитя...
А в серці біль, немовби випила отрути...
Таке безрадісне порожнє вже життя...

А скільки грошей і порожніх обіцянок?
І скільки сліз і скільки марних сподівань...
Одна надія кожен вечір,кожен ранок...
І тільки ехо у душі від тих прохань...

Вона ішла,куди не знала...В порожнечу..
Ходила стежками дивилась на людей,
Як колихали мами з ніжністю малечу,
А серце рвалося на шмаття із грудей ...

І скільки часу так ходила,не сказати....
Та втома ноги підкосила...І вона
В сльозах спинилася...Бездітна бідна мати...
Така старезна і до болю молода...

І їй так соромно за сльози перед Богом
Він не дає шляху людині понад сил...
Але невже вона спроможна цю дорогу
Здолати?
"Боже я не маю більше крил!

Я заслабка..."-Солоні сльози ,ніби ріки...
"Це надто складно...Я так мрію про дитя!'
І не приступлять біль сердечний жодні ліки...
В душі зневіра, безнадія,каяття...

І раптом голос геть тихесенький почула:
"Не треба плакати ,будь ласочка,прошу..."
І дотик ніжний до плеча свого відчула...
"У мене хлібчик є,як хочте пригощу..."

Підняла очі-геть замурзаний і босий
Малий хлопчина із окрайцем у руках...
"Та тільки плакати не треба,я вас прошу!"
І втер долонькою їй сльози на очах...

Такий маленький...Років сім йому, напевно...
І до мурах дорослий погляд і слова...
Чомусь зробилося у серці їй так щемно,
Схилилась втомлено на груди голова...

Він підійшов до неї ближче,опустився...
"Мене Семенком звуть,доречі..." -проказав
І раптом лагідно до неї притулився...
Її мороз, а потім жар умить пройняв...

Вона здригнулася, а він умить злякався!
Промовив:" Вибачте, підтримати хотів..."
"Ні-ні все добре..."
Він швидесенько піднявся:
"Я просто знаю,як потрібно часом слів...

Почути теплих,як обійме хтось...Я знаю...
Хоча і рідкість це для мене та пусте...
Бува втечу ось так і сам людей шукаю
Когось підтримаю, скажу якесь слівце..."

"Втечеш? А звідки?"
Мовив тихо:"З сиротинцю...
Нас там багато...Ми хороші...Як усі..
Як інші діти..." Раптом млосно стало жінці
Вона заплакала десь глибоко в душі...

"Ви не сваріться, я пізніше повернуся...
А як і ні, мене однаково знайдуть...
Але я вірю, в один день прийде матуся
І нас разом вони в житті не доженуть!

Ми втечемо кудись далеко...Я це знаю
Я їй читатиму щовечора казки...
Я вже давно і дуже виразно читаю...
Сльоза торкнулася холодної щоки...

Вона пішла, коли я тільки народився...
Напевно, мала невідкладних купу справ
Та я чекатиму, чекати я навчився
Аби обличчя хоч її запам'ятав...

Вона повернеться, а я і не впізнаю...
Їй буде боляче... А я тоді скажу,
Як я щодня комусь з людей допомагаю
Аби пишалася...Усе їй розкажу...

А ви не плачте.. Краще також обіймайте
Усіх, хто плаче... Стане легше у душі...
І не сидіть ось так голодною, тримайте!
У мене сховані під ліжком ще коржі...

А це я так схопив в дорогу... Пригощайтесь!
А я піду, можливо, мама вже прийшла...
І дуже прошу вас, частіше посміхайтесь
У світі повно різних радощів й добра...

І зник... Немов якась примара серед ночі...
Вона всміхалася... І плакала без сліз...
"Спасибі Господи, спасибі тобі Отче!
Ти на руках мене сюди в цю ніч приніс..."

І не знайшлося в серці й крапельки вагання...
"Чекай, синочку мій, я завтра повернуся!"
І тільки трепетне і тепле хвилювання
"І я всміхатися у тебе научусь..."

Осіння ніч була на сльози вкрай багата
На чоловічі і жіночі... А зрання
Прийшли у гості до Семенка мама й тато
До них горнувся він, немовби кошеня...

Усе не вірив шепотів до них тихенько:
"Я вас чекав...Тепер в житті не відпущу..."
У грудях билося, мов пташечка, серденько
А осінь мружилась сльозливо від дощу...
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар