Збирався дарунок...

Зайшов до крамниці хлопчина маленький...
Одягнутий бідно... У змерзлих руках
стискав гаманець, весь у латках, старенький...
Із видом поважним і щастям в очах

Пішов до прилавку і став розглядати
Прикраси блискучі на різні смаки..
Із щирим бажанням найкращу обрати!
В маленькій голівці- дорослі думки...

Зробити матусі, що важко працює
Збирався дарунок...У неї нема
Нікого, крім нього...А ненька вартує
Найкращого в світі! Та в мріях дарма

Плекав він надію, що зможе зібрати
Достатньо до свята потрібних грошей...
Він радо б узявся будь-де працювати,
Якби лиш погодився, хто із людей

Його влаштувати собі на роботу...
Та тільки сміялись- ще дуже малий!
А місяць тому сталось щастя- в суботу
Побачив об'яву, що пекар старий

Шукає до себе в пекарню підмогу,
Щоб міг прибирати опісля гостей
І мити щовечір прилавки й підлогу...
Із блиском надії маленьких очей

Побіг до пекарні і довго просився...
Казав, що готовий усе це робить...
І пекар старенький нарешті згодився,
У серці відчувши, як жалість щемить...

Всміхнувся малому і, ствердно кивнувши,
Дозволив щоднини приходить йому...
Хлопчина від щастя й спасибі забувши
Сказати, не вірив везінню тому!

І так цілий місяць таємно від неньки
Опісля уроків він біг працювать!
І кожного разу тремтіло серденько,
Як брався оплату свою рахувать...

А пекар всміхався, вже встиг розпитати
Навіщо ті гроші і щиро радів,
Як любить хлопчина із трепетом мати...
Із радістю щедро за працю платив!

А хлопчик старанно, немов би для Бога,
Усе, що потрібно робив до пуття!
Ніколи ще так не блищала підлога...
В пекарню, здавалось, він нове життя

Вдихнув своїм добрим наївно-дитячим
Небаченим світлом і щирим теплом...
Здавалось старому, що стало неначе
І дійсно тепліше ... Здружились разом!

Хоч їх розділяло добрячих пів-віку
Та, ніби, тих років і геть не було...
Хлопчина здавався мудріш чоловіка
Дорослого...Мудрість і серця добро

Його не дитячі дивили старого...
Він щиро пройнявся тим світлим дитям!
Щовечір молився за неньку й за нього
І встиг розказати про хлопця гостям,

Які уже також його полюбили!
Малого хлопчину з мітлою в руках...
І часто до нього лише і ходили,
Щоб тільки зігрітись у теплих словах,

Які говорив...До усіх посміхався
Й любив малювати сердечка малі
На кожнім пакунку, куди укладався
Напечений хлібчик...У тому теплі

Усім відчувалось щось світле і щире...
Так місяць із зайвим він там працював
Із запалом щастя любові та віри,
Допоки потрібних грошей не зібрав!

І пекар радів разом з ним неймовірно,
Він радо б раніше йому допоміг,
Та сам, якщо чесно, жив скромно та бідно
І навіть аренду заледве платив...

В той день, коли сумму потрібну зібрали,
Раділи, мов діти, і їли смачні
Ще теплі ватрушки- ось так святкували!
А далі хлопчина, мов мав на спині

Небачені крила, побіг до крамниці
І довго ретельно усе оглядав...
Як кожна прикраса яскраво іскриться...
Нарешті найкращу із щастям обрав!

Хотів уже гроші дістати швиденько
Та поглядом раптом торкнувся вікна
І стиснулось болем у грудях серденько...
Стояла там боса, маленька, сумна

Дівчина...Й дивилась мрійливо на нові
І теплі чоботи під світлом вітрин...
Сказав продаваць з дратуванням у мові:
"Частенько приходить у мій магазин...

Вона з сиротинцю,напевно, не знаю...
Стоїть тут частенько і видом своїм
Моїх покупців так нахабно лякає!"
У голосі чулась не жалість, а гнів!

Хлопчина на гроші у ручках поглянув,
А далі на цінник на тих чобітках...
А свято вже близько...Та сумнів розтанув!
"Нічого- пізніше .." І твердо простяг

Зароблені кошти... Вказав на вітрину,
Сказав продавцеві:"Я хочу ось ті!"
А той аж зблідів у мовчанні хвилину
Постояв в незвичнім душі каятті...

Невіданий сором ніколи раніше
Десь глибоко в серці своєму відчув...
Схопив чобітки, впакувавши скоріше,
Хлопчині малому пакет простягнув...

Увесь розгубився і довго стояти
Лишався в мовчанні, як хлопчик пішов...
А сам же хлопчина не думав чекати,
У серці бриніла всесильна любов

До цілого цілого світу! Дівчина збиралась,
Завбачивши хлопця, швиденько піти...
Напевно, бідненька від чогось злякалась,
Не знала ніколи добра й теплоти...

Він тихо всміхнувся:" Я прошу, не треба...
Не треба боятись! Я- Павлик, а ти?"
Стояли обоє ось так просто неба...
Два зовсім дорослі маленькі світи!

"Наталка..."- Сказала ледь чутно, тихенько
І очі сховала за ручки скоріш...
Він дав їй дарунок- красиві й новенькі
Чоботи...І мовив:"Так буде тепліш!"

Вона аж здригнулась, повірить не сміла...
Закопали слізки по білим щокам...
Пакунок до себе, мов ляльку, пригріла...
Повірить так складно вдавалось очам....

"Це правда?"-спитала..."Навіщо? Немає
У мене нічого віддати взамін..."
Він мовив:"Не треба, всього вистачає
Мені, слава Богу! Немає причин

Тобі хвилюватись- все добре, не бійся!
Бо з нами є Батько- всесильний Творць!
Взувай їй хутчіше, приміряй, зігрійся!"
Приміряла швидко під стукіт сердець

І вперше всміхнулась- небачене диво!
Зробилось так тепло хлопчині в душі...
В пекарню вернувся безмежно щасливий!
Єдине- що гроші він витратив всі...

Та це не важливо- заробить для неньки!
На жаль, не на свято, а трішки пізніш
Дарунок придбає найкращий...
В серденьку
Від думки тієї робилось ясніш!

А пекар те слухав..І сльози гарячі
Від хлопця за комір тихенько ховав...
Хоч був уже сивий, ніколи не бачив
Він світла такого...В душі шкодував,

Що грошей немає, аби заплатити
За той подарунок...Та раптом в душі
Розквітла ідея, мов в горщику квіти!
І зранку про хлопця дізналися всі!

Усім покупцям (від хлопчини таємно)
Усе розповів- і про мати його,
І працю, й дівчину... Зробилося щемно
У кожному серці...Незрима любов

Хлопчини до світу, мов зерня, лягала
У душі...І люди із щирим теплом
До світлої мрії по змозі доклали
Їх власнії гроші... Зібралось разом

Ще більше, ніж треба...А пекар щасливий
В той вечір раніше повісив замок
На двері пекарні, щоб встигнути диво
Зробити для хлопця...І кожен свій крок

Робив він так легко, немовби на крилах!
Ще трішки лишалось..Забіг в магазин,
Вказав на прикрасу найкращу...Хотілось
Устигнуть до свята...У світлі вітрин

Дістав він оплату і, взявши пакунок,
Забувши про старість, пустився у біг...
Притиснувши міцно до себе дарунок,
Постукав у двері... Прийшов на поріг

Хлопчина ...Не вірив у те, що він бачив...
Не міг підібрати слова в почуттях...
"Давай уже завтра про те, що це значить
Тобі розповім я!"- із світлом в очах

Сказав йому пекар... "А зараз- хутчіше
Вітай свою неньку! Вже пізно, дивись!"
І серце гаряче удвічі скоріше
Забилось в хлопчини...Поглянув увись,

"Спасибі"-промовив ледь чутно, тремтяче
І щиро старого в ту мить обійняв!
І хто це придумав- дорослі не плачуть?
Напевно, нещасний, який не пізнав

У світі Любові- Найбільшої сили!
Найвищого щастя у цьому житті!
Здійснилася мрія...І виросли крила!
Два серця світились в одному битті...

Звичайний хлопчина і пекар...У світі
Історій багато, як в небі зірок!
Це тільки оденька...Та в душі відкриті,
Мов зернятко, ляже, щоб в світлі думок

Зрости у щось більше... Давайте світити!
Давайте ставати дивами для тих,
Хто може не стане ніколи просити...
І диво торкнеться і нас же самих!

Давайте ми станемо трішки добріші!
У темряві сірій світилом з грудей
Зігріємо інших і стане тепліше...
В любові до світу, до ближніх людей

Ми зможем змінити насправді багато!
Хоч часом здається, залежить від вас
Так мало... Та поки ми можем сіяти,
Допоки є сила любити у нас,

Добро не поляже від темряви світіу!
І свічка одненька в глибинах пітьми
Спроможна собою вогонь розпалити!
Ця свічка всесильна для світу це- ми!

Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар