Сідало сонечко і зорі заглядали

Вона прокинулася вранці через тишу,
Дано відчути це далеко не усім...
А тільки жінці, яка звикла всіх раніше
Вставати вдосвіта, щоб встигнути своїм
Маленьким діткам зготувати теплу кашу
І чоловікові зібрати не забуть
Його обід, а ще знайти краплинку часу,
Допоки рідні ще у ліжечках сопуть,

Аби помити швидко посуд і полити
Уже з пожовклими листочками вазон,
А ще штанці малої донечки відмити,
У них упала вона вчора на газон...

А сину старшому зібрати чисті речі,
На тренування після школи і взуття...
Це зрозуміє тільки та, що навіть плечі
Не має часу, щоб розправити...Сміття

Ще треба винести і вивести гуляти
Малого цуцика- дарунок для дітей...
Допоки час не прийде рідних піднімати,
Яких в тенетах ще утримує Морфей...

Вона прокинулась, як сонце вже світило
Яскравим променем у вимите вікно...
Будильник вимкнутий... Не зразу зрозуміла,
Чи досі спить вона.. Усе, немов в кіно...

Умить прислухалась, покликала- нікого...
А на годиннику дванадцятта була...
У серці билася негаснуча тривога
Та раптом глянула на краєчок стола

А там- записочка...Ще більше тої миті
Розхвилювалася десь глибоко в думках...
Кривенькі літери похилені розмиті...
Напевно, донечка писала ...На очах

По мірі того, як написане читала ,
Прозорі крапельки з'являлися дощем...
"Сьогодні хочемо, щоб ти відпочивала!
На кухні жде тебе варення із млинцем!

Хоч готували ми налисників багато,
Але залишився однесенький лишень...
Із сковорідкою не дружить просто тато...
Ми дуже хочемо, матусю, у цей день,

Щоб ти гарнесенько від всього відпочила!
Ти так стомилася...Не маєш вихідних...
Ти це, матусенько, давно вже заслужила!
Сьогодні будеш цілий день без нас усіх!

А ми повернемося ввечері з дарунком...
Спасибі, мамочко, за серденько твоє!"
І закінчилася записка поцілунком
-Кумедним смайликом..."Ох, сонечко моє!"

-Вона промовила крізь сльози і присіла...
Сама лишилася...Попереду весь день!
Вона давно уже подібного просила,
Але не думала, що матиме...Лишень

У серці мріяла від всього відпочити...
У теплій посмішці розтанула...Й пішла
Скоріше снідати! А там чекали квіти,
Для неї лишені на краєчу стола...

У білім чайнику з новенького сервізу...
"Напевно, сплутали із вазою... Нехай..."
Млинець твердючим був, мов зроблений з заліза
І вже холодний геть чомусь солоний чай...

Та їй ніколи ще нічого не здавалось
Смачнішим..З радістю доїла до кінця!
Коли зі столу вже виходити збиралась,
То ледве посмішка не зникнула з лиця...

Вона натрапила очима на полиці,
Які ще звечора відмила...А на них
Усе розкидане...Розсипана кориця
І чимось витерта...Легкий нервовий сміх...

Дітей ганчіркою служили штори нові..
У ногу врізався малий шматочок скла...
Уже розбили щось...Та світло від любові
Їй не дозволило всесильні два крила,

Які з'явилися за спиною, згубити...
Вона всміхнулася у спробі уявить,
З якою ніжністю робили все це діти,
Її коханого, що в фартусі стоїть

І їхні посмішки...Яка тепер різниця?
Чи може безлад цей зрівнятися з теплом?
Хай навіть шторою і витерта полиця,
Сміття заметене забуте під столом...

Вона всміхалася...А далі- тепла ванна...
Про неї мріяла у втомі вже не раз...
Приємна музика ...Та знову не за планом
Усе відбулося...Поличка для прикрас

Була з дбайливістю приведена "до ладу"
Усе розкладене по "правильним" місцям
Та тільки пальчиків сліди від шоколаду
Були залишені, мов мітки, по речам...

І знову посмішка утомлено- щаслива...
Іще багато нею знайдено таких,
Її коханими залишених дбайливо,
Було сюрпризиків...Це дано не для всіх

-Збагнути радість від подібного...Для неї
Це ж мало значення безцінне...І нехай
Весь день змагалася із залишками клею
На телевізорі...І пила гіркий чай,

Який турботливо їй доня заварила
І їла смажені в каструлі пиріжки...
Але за спиною зросли всесильні крила
Вона не злилася, а зовсім навпаки...

І не помітила, як сплинуло це свято...
Усе устигнула! Вечеря на столі...
І залишалося лише відпочивати
Та не хотілося... А мріяла в теплі

Обіймів діточок скоріше опинитись
І в чоловікових турботливих таких...
У ріднім галасі малечі розчинитись...
Можливо, іноді і хочеться від всіх

Кудись сховатися, де тихо і спокійно...
Та ненедовго... Тільки з рідними разом
У неї в серденьку тепло благоговійне
незримо світиться...І раптом за вікном

Вона побачила, як швидко поспішали
Її ріднесенькі додому...Скрип дверей...
Усіх їх з радістю міцніше обійняла
Та не руками лиш, а й крилами з плечей!

І знову сповнилася галасом оселя...
Вона із вдячністю молилася в думках
За те, що Господом даровано для неї!
Безмежне "дякую" з сльозами на очах

Казала діточкам і звісно чоловіку
І раптом донечка промовила з теплом:
"Матусю, маємо сюрприз тобі великий!
Тепер щотижня ми робитимем разом

Для тебе свято це!" Нервово розсміялась
Вона, промовивши: "Не треба, я прошу...
На рік вперед уже я навідпочивалась...
Від вас не хочеться вже вільного часу..."

В обіймах ніжності притиснула до себе
Маленьку донечку міцніше до грудей...
І тихо мовила, поглянувши у Небо:
"Це найщасливіший з усіх святковий день..."
***
Сідало сонечко і зорі заглядали
У їх прочинене віконечко...Немов,
З теплом цікавості на сяйво споглядали...
То так світилася незгасаюча Любов!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар