Вже несе до води на руках!

Перші кроки назустріч морю...
По вогкому піску, попри страх...
Черепашки невміло, юрбою
Поспішали прокласти свій шлях...

А позаду- домівка тепленька...
Така затишна їм скорлупа...
Вони зовсім слабкі ще,маленькі...
Неймовірно складна ця тропа...

А за ними в той час наглядали
Сивий дід і маленький онук...
Врешті тихо хлопятко спитало:
-Діду, можна візьму їх до рук?

Їм так важко,а ми наглядаєм...
Я їх сам понесу до води!
Так благально на нас поглядають...
Можна діду?
- Рідненький зажди...

Не чіпай їх не треба, онучку...
-Чи не шкода їх діду тобі?
Я так хочу їх взяти на ручки...
Вони зовсім ще кволі й слабі...

Я їх можу віднести до моря,
Я так хочу полегшить їх шлях!
-Знаю ,любий, якби моя воля,
Я поніс би їх всіх на руках!

Але знаю, рідненький, не треба...
Вони мають пройти цей пісок...
Так закладено Господом з неба,
Це їх перший важливий урок...

З кожним кроком невмілим зміцніють,
Вже сильніші прийдуть до води!
Хоч наразі у серденьку мріють,
Щоб поміг їм дістатись мети...

Може,зараз "Навіщо-гадають :
Споглядаєш нелегкий їх путь?"
Допомоги твоєї чекають...
Та у час цей повільно ідуть!

Подивися, вони вже спритніші
І вже рідше спиняє їх страх...
Іще трохи і стануть сильніші,
Подолають нелегкий свій шлях!

І тоді у безмежному морі
Всю любов твою серцем збагнуть...
Знаю, любий, що важко до болю
Споглядати, як важко повзуть...

Та дозволь їм свій шлях подолати!
Хлопчик глянув у небо на мить:
-А небесному нашому Тату,
Йому також так само болить?

Посміхнувся дідусь сивиною,
Заблищало щось срібне в очах:
-Він давно нас, рідненький, з тобою
Вже несе до води на руках!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар