Із-за альбомчика в руках...

Вона сиділа край вікна
В напівпорожній електричці...
Як завжди, втомлено-сумна...
Цей стан давно для неї звичним

Уже зробився... До людей
Була ворожою... Неначе,
У неї билося з грудей,
Не серце людяне й гаряче,

А глиба льоду...У вікно
Усе дивилася байдуже...
Не хвилював її давно
Красивий вид...Хотіла дуже

Уже приїхати... В душі
Холодне билось дратування
І світ у трепетній красі
Їй не цікавим був...В чеканні

Вона помітила, як хтось
Ретельно дивиться на неї .
Зробилось холодно чогось
І вмить з підозрою своєю

Вона блукати почала
Очима швидко по вагону...
Холодний погляд з під чола
Минув сидіння-перепони

І зупинився...У кінці
Сиділа дівчинка маленька...
В руках тримала олівці
І малювала щось швиденько...

Натхненно з запалом в очах
І раз по разу визирала
Із-за альбомчика в руках,
Неначе справді наглядала

За тою жінкою... Коли ж
Зустрілась поглядом із нею,
Не припинила те, а лиш
Всміхнулась щирою своєю

З теплом усмішкою в ту мить...
Таку не бачила ще досі...
"І хто дозволив їй глядіть
Безцеремонно так?!" Здалося

Одразу жінці, що дитя
Із неї подумки глузує...
"Її альбомчик- укриття...
Аби дивитися...Кепкує,

Напевно, з одягу мого...
А, може, з зачіски сміється...
Ще й не приховує цього!
І де ж бо совість в ній візьметься?!

Сучасні діти- справжній страх!
Напевно, мало дуже биті!!!"
-З такою злобою в думках
До всіх дітей на цьому світі

Вона повище натягла
Свій комір- ледве не під носа
І грізний погляд з-під чола,
В якому сяяла погроза,

Жбурнула в дівчинку...А та
Лиш посміхнулася тепліше...
Усмішка добра і проста
Та жінка думала про інше:

"Ото нахаба !!! Я таких
Іще не бачила ніколи!!!
Який уїдливий усміх!
Потрібно знов вернути в школи

Можливість бити вчителям
Таких дітей! А то, здається,
Що мало били по рукам,
Як над людьми ось так сміється !"

Колеса стукали і шлях
Вже мав закінчуватись скоро
І жінка з запалом в очах,
Забувши те, що на підборах,

Звелася з думкою дівча
При всіх гарненько насварити...
"Можливо, згасне, мов свіча
Глузлива посмішка...Ці діти!

Нічого- це її провчить..."
Повітря глибоко набрала,
Хотіла крикнути та вмить
Одну не втрималась- і впала...

"Підбори!" Сльози на очах
Від безпідставної образи...
"Це все- дівчисько це! В думках,
Напевно, тішитися зразу

Розпочала..." Та тут умить
Чиєсь тепло відчула- дотик...
"Пробачте...Сильно вам болить?
Я допоможу, ви ж не проти?"

Маленька дівчинка з усіх,
Хто був присутній у вагоні,
Забувши те, що сил своїх
Іще так мало в ній, долоні

Свої маленькі простягла
В надії жінку підійняти
І погляд сповнений тепла
М'який- м'який, неначе вата,

Торкнувся каменю душі...
Побігли тріщини по ньому...
Думки нагримати усі ,
Немовби, зникли... Попри втому

Вона розчулено дала
Тремтячу руку і поволі
Сама вставати почала...
Стікали крапельки прозорі...

Вона побачила альбом
Розкритий просто на підлозі...
А в нім- малюнок...Раптом кров,
Немов застигнула...Не в змозі

Була утримати тих сліз...
Її портрет і напис знизу :
"Прекрасна фея!♥" Стук коліс
І звук, неначебто, заліза...

Дівча спіймало погляд...Вмить
Почервонівши, проказала:
"Мене мій тато тільки вчить
Ще малювати...Я шукала

З кого б могла намалювать
Його завдання- гарну фею...
Хотіла з книжки змалювать...
Шукала зранечку ідеї,

Але нічого не знайшла...
А потім ви мені зустрілись
І я одразу розцвіла!
Ви так замріяно дивились

Кудись удаль...Неначе, вмить
Були готові полетіти,
Щоб чудеса свої творить,
Мов справжня фея... Попросити

Я не наважилась, тому
Лише тихенько підглядала...
Пробачте..."
"Можна я візьму?"
-Тремтячим голосом сказала

Несміло жінка у сльозах...
"Я вас образила? Не треба...
Прошу, не плачте..." У очах
Дитячих чистих, ніби небо,

Бриніли слізки і любов...
"Ні-ні, все добре, це я просто
Забилась трішечки..." Немов,
Гранітні стіни її злості

Незримо зникнули кудись...
Вона тримала той малюнок,
Уперше щиро сміючись...
Найкращий в світі подарунок...

Його притисла до грудей,
При тому зовсім не зважала
На погляд інших всіх людей...
Здавалось, їх не помічала...

Була лиш радість і вона
І почуття предивно-нові...
Яскраве сонечко з вікна
Торкнулось змерзлої любові

Її душі і скреснув лід...
Господь створив для неї диво!
Вона дивилася на світ,
Неначе фея, та мрійливо

Хотіла швидше полетіть!
Іще не пізно все змінити...
Їй так хотілося світить
І вогник світла запалити

У всіх навколо!!! На альбом
Упала крапелька розмита...
Це жінка плакала теплом...
І серце кам'яне з граніту

Невпинно билося з грудей...
До всіх навколо посміхалась,
Мов з казки доброї про фей...
А диво тільки починалось...
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар