Спасибі, бабусю, за теплі долоні...

Бабусю, дозволь доторкнутись рукою
До зморшок глибоких твоїх на чолі...
Назавжди маленька я поряд з тобою...
Для мене ти ангелом є на землі...

Спасибі, бабусю, за теплі долоні...
За кашу солодку з парним молоком...
Дозволь твої сріблом осяяні скроні
З теплом поцілую...Удвох за столом

Ми сядем, рідненька, з горнятками чаю...
Ти з самого ранку уже напечеш
Млинців, як в дитинстві гарячих...Спитаю,
Чи ти не втомилась ти скажеш, авжеж,

Що це неможливо втомитись від того,
Щоб нести турботу для рідних людей...
А я буду славить у серденьку Бога
За посмішку теплу з глибоких очей,

Якою даруєш ти затишок світлий,
В якій забуваю проблеми життя...
Спинюся, щоб просто відчути, прожити...
Ці миті з тобою...Цей скарб відчуття

Чогось, що не видно, а тільки відчутно
В глибинах сердечних... Твоя чистота
Мене повертає в дитинство забуте,
Де доля кумедно до сміху проста...

Де всі мої сльози, проблеми, невдачі
Ти легко руйнуєш цілунком своїм...
Мене пригортаєш...Одразу, неначе,
Зникає весь всесвіт...І тільки твій дім

Лишається світлий, де пахне млинцями...
І силу втрачають усі відчуття,
Усі хвилювання на пару з страхами...
Бабусю, чи можна легесенько я

До зморшок глибоких твоїх доторкнуся...
Так хочу розгладить...Зігріти теплом...
В любові всесильній твоїй розчинюся...
Ми сядемо разом удвох за столом

І будемо довго про щось говорити...
Усе, що турбує і те, що болить
Я зможу для тебе, рідненька, відкрити...
Ти здатна всі рани любов'ю зцілить...

Обіймеш так ніжно і цього вже досить
І зайвими стануть між нами слова...
Відчую, як світло незримо відносить
Усі хвилювання...Ти твориш дива...

Бабусю кохана, усе, що я хочу
Сказати:" Сасибі!" Так мало...Проте
Це все, що я маю...Молитву щоночі
Складаю за серце твоє золоте...

За те, що я можу тебе цілувати...
Пробач, що зарідко...Так рідко... Прошу
Пробач мене, рідна, що часу згадати
Тобі подзвонити не маю...Біжу

Невпинно життям у гонитві зі світом...
Я знаю- чекаєш щомиті дзвінка...
Бабусю рідненька, я буду дзвонити
Частіше- щоденно! Волога щока...

Не треба...Не плач, я так прошу, всміхнися!
Обернуться зморшки промінням очей!
Так часто нам варто сказати:"Спинися"
Згадати в гонитві про рідних людей!

Про тих, хто чекає...Їм дійсно важливо
Почути хоч слово ,відчути в серцях,
Що їх потребують... Байдужість-кропива,
Яка не лишає слідів на руках,

А жалить у душу завжди найрідніших...
Все швидша гонитва, все менше хвилин...
Я прошу, забудьте про слово "пізніше"
Занадто підступний земний часоплин...

Ніколи, я прошу, не треба ніколи,
Щоб гордість, упертість,нестача часу
Ставали стіною між рідними...Болем
Не сповнюйте душі...Цю думку несу

Тому, що так треба усім нам згадати...
Життєво важливо затямить в серцях,
Що можна не встигнуть "спасибі "сказати
І рідні долоні зігріти в руках...

Невже можуть бути вагомі причини?
Щось вкрай важливіше за рідних людей?
Ніякі безглузді сварки чи провини
Не варті червоних від плачу очей

Коханих...Я прошу, дококи є змога,
Даруйте обійми, розмови, дзвінки!
Бо рідні нам люди- дарунок від Бога!
Ми маєм спинитись,а ми ж навпаки...

Старенькі горнятка з малиновим чаєм...
Як часто приходить в душі каяття,
Лиш тільки у миті, коли утрачаєм...
І рідко, так рідко у миті життя...

Допоки є поряд кохані нам люди:
Матусі,сестрички,дружини,сини...
Усі, кого серцем так глибоко любим,
Давайте збагнемо- не вічні вони...

Тож зараз, я прошу, в цю саму хвилину
Спинися, отямся, і серцем відчуй...
І рідній безцінній коханій людині
Тепло свого серця в цю мить подаруй!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар