Гортали спогади в думках...

Вони над ліжечком стояли....
Онучка спала мирним сном....
У сивім серці оживали
Минулі спогади теплом...

Та мить, як вперше перетнулись
Самотні долі- їх світи...
Немов ті птахи, стрепетнулись
Їх дві душі від теплоти...

Вона ще досі пам'ятала
Той перший блиск в його очах...
У нього полум'ямям палали
Незримі крила на плечах,

Які отримав тої миті,
Коли прийшла в його життя...
У неосяжнім цьому світі
Обох сердець одне биття!

Господь створив її для нього,
Його для неї сотворив!
Вони- дві часточки одного!
Найбільше всіх можливих див

-Кохання...Дар! Велика сила!
Старенькі руки в мозолях,
Роками скроні посріблило...
Але в закоханих очах

Немає змін! Із часоплином
Їх спільний дар -міцна любов
З'єднала душі у єдине...
Одна на двох у жилах кров...

Вони трималися за руки,
А в серці спогади- птахи...
Синочок, донечка, онуки,
Родинний затишок..Роки...

А в тих роках усе минуле:
Були і сльози і слова,
Які казали та не чули...
Які пекли, мов кропива...

Були хвилини небажання
Миритись першими в сварках...
І безпідставні нарікання,
І біль образи у серцях...

Але одне було незмінним
-Наскільки б важко не було,
Тримались разом! Жодні стіни,
Ніякі темрява, чи зло

Не розірвало їхні руки
І поміж крику і сварок
І після темряви розлуки
Вони трималися удвох!

І нині, згадуючи разом
Колишні сварки без причин,
Вони сміялися над часом
І над безглуздям молодим...

Якби тоді лиш тільки знали,
Як через гордощі пусті
Безцінні миті утрачали
Кохання й щастя у житті...

Тоді вони б уже не стали
Робить безглузді помилки....
Багато всього б не сказали...
Та молоді на те й роки,

Щоб те кохання, мов залізо
Зробить міцнішим під вогнем!
У тих спакованих валізах
Залишить серця гіркий щем...

У суперечках без причини
Зуміти втримати тепло,
Аби у старості хвилини,
Згадавши все, що відбуло,

так само взятися за руки
Під блиск закоханих очей...
Вони дивились на онуку
І сильні крила їх плечей

Тремтіли тихо й огортали
Єдину долю- два світи...
Кохання в серці зігрівало...
У тім промінні теплоти

Вони, здавалося, світились...
Гортали спогади в думках...
Із плином часу все змінилось
Та не любов...Вона в роках

Лише розквітла буйним цвітом!
Міцна основа всіх основ...
Тепло сердець, онуки й діти...
Найбільше диво- це любов!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар