Спасибі, Господи, за грім...

Солодкий сон умить розтанув
Під гуркіт грому за вікном...
Вода з небес, неначе з крану,
Лилася зливою...Чолом

Я прихилилася легенько
До прохолодного вікна....
Згадала в серці, як маленька,
Коли лякалася зі сна

Подібних блискавок і зливи
Одразу бігла попри страх
В кімнату мамину квапливо...
Серденько билося, мов птах...

Вона одразу відчувала...
Як тільки входила лишень,
Уже, прокинувшись, чекала...
Безсила, втомлена за день

Мені всміхалася ласкаво
І я всміхалася услід...
Здавалось, блискавки тікали
Немов весною скоеслий лід

Незримо танули в ті миті
Мої надумані страхи...
Тоді здавалося на світі
Є тільки мама...Зі щоки

Вона втирала ніжно сльози
І гріла ручки у руках,
Тихенько молячись:" мій Боже,
Нехай назавжди зникне страх

З її маленького серденька..."
А я всміхалася:" Амінь!"
А далі лагідно тихенько
Про неіснуючих створінь

Мені вигадувала казку...
В моїх омріяних думках
По хмарах бігла черепашка,
А в морі плавав срібний птах...

І я сміялася, чи, може,
Цей сміх лунав в дитячих снах...
"Даруй їй сон, мій любий Боже!"
Її молитва на губах

І теплі руки на долонях...
Упала крапелька з очей,
Немов роса на підвіконні...
Здавалось, спогади лишень...

А щось у серці затремтіло...
Ще мить стояла край вікна,
А потім врешті позвонила....
Здалось, чекала вже вона...

Відчула знову...Чи можливо?
Неначе відстані, роки
Для неї втратили ту силу,
Що їм приписана... Думки

Одразу сплутались...І знову,
Все відчуваючи немов,
Вона промовила:" Нічого,
Це тільки грім..." Її любов

На мене зливою пролилась...
І не питаючи без слів
Вона тихенько помолилась...
Мій голос ніжно затремтів...

"Я так люблю тебе, рідненька..."
-Я тихо мовила услід...
Для неї вічно я маленька...
І знов навколо цілий світ

Умить розтанув... Залишилась
Лише матусенька одна...
І дивом злива припинилась...
Я притулилась до вікна

І тихо мовила до Бога:
"Спасибі, Господи, за грім...
За цю даровану тривогу,
Яка у серденьку моїм

Найбільшу цінність нагадала...
Яку так часто в метушні
Своїй життєвій забувала..."
Я так молилась на вікні

До перших променів світанку...
Все уявляючи в думках,
Як першим чином рано зранку
Зайду до мами..." Ніби птах

Любов'ю билося серденько,
Незримо рвалося з грудей...
Для них навіки ми маленькі
Цінуйте рідних вам людей!

Не тільки в темряві, у зливу...
Вони чекають кожну мить!
Життя несказанно квапливе
я дуже прошу- поспішіть..
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар