Яскраве фломастером - "Тато!

Особливо раніше про щастя не думав...
Просто жив, як усі швидкоплинним життям...
Мав причини для сміху, а часом- для суму...
Ставив цілі далекі і йшов по рокам,

Здобуваючи нові і нові вершини:
У навчанні, роботі, у власній сім'ї...
Все минало так швидко, пливло без упину...
Не встигав і збагнути здобутки свої...

Просто жив, як усі...Мов заведена лялька
Механічні події, порожні думки...
І, здавалося, дні накладались на кальку,
Переписував знову вже старі рядки...

Я не думав про те, що не маю життя...
Не смакую дива, подаровані Богом...
Все змінилося враз...Передать почуття
Дуже важко і вкотре та сама тривога...

Кожен раз, як згадаю ті дивні слова,
Що змінили усе- наче вдруге родився...
Та подія у серці так ясно жива...
Після неї став іншим- під корінь змінився

Це був захід у школі... Як завжди донька
Умовляла прийти...Я за звичкою, певно,
Відмовлявся бездумно:"Робота важка!"
Та просила так довго, так жалібно й ревно,

Що урешті піддався...Тоді у думках
Вже складав свої плани, як буду тихенько
Допрацьовувать звіт на останніх рядах...
Пам'ятаю в той ранок зібрався швиденько

І заскочив у школу на кілька хвилин,
Так для галочки просто, без тіні бажання...
По обличчям побачив- такий не один:
Половина батьків "потонули" в екрані

Телефонів своїх..Я не думав про те...
Почалося вже свято- я трохи спізнився...
Швидко сівши позаду на місце пусте,
Взяв смартфон та побачив, що він розрядився...

"Як могло таке бути?"-збагнути не міг...
Ніби стежив завжди...Довелося відкласти...
Став очима шукати тоді серед всіх,
Від нічого робити, я донечку власну...

І знайшов...Вона погляд зловила умить
І засяяла світлом, мов сонце маленьке!
Я відчув, як у серці щось стало щемить...
Наче чув, як тремтіло у неї серденько...

"Вона, певно, вважала, що я не прийду..."
-Промайнуло в думках...Став очима блукати,
Розуміючи тему уже на ходу...
(Я не знав тоді навіть, до чого це свято...)

Та побачив плакат, а на ньому в лапках:
"Мій герой!Я пишаюсь..." І кожна дитина
Виступала по черзі з малюнок в руках
І казали із блиском натхненним незмінно

Про героїв своїх: хтось про зірку кіно,
Хтось про добре відомих великих спортсменів,
Про відомих усім і забутих давно...
Списки дійсно вражали- до того численні...

Я чекав, причаївшись... Зізнаюсь- не знав
Геть нічого про неї, найближчу для мене...
Я пригадував в серці, коли я питав
Щось у донечки...Марно...І раптом на сцену

Вийшла з власним малюнком в тремтячим руках
Моя донечка- фея прекрасна і ніжна!
Я уперше збагнув це...Я бачив той страх
В її серденьку...Погляд торкався наскрізно...

І вона почала, розгорнувши листок...
Через сльози в очах я не міг прочитати...
Але разом з сльозами у вирі думок
Все ж побачив яскраве фломастером:
"Тато!

Мій герой!" Намагався почути слова,
Але серце зрадливе так голосно било...
"Він найкращий!-казала: Він творить дива!
І я Богові вдячна і дуже щаслива,

Що у мене є татко прекрасний такий!
Він щоденно працює для мене та мами...
Дуже рідко буває, на жаль, вихідний
І буває сидить на роботі ночами...

Але знаю, як сильно він любить мене!
Поряд з ним відчуваю незвідану силу!
Це найбільше є щастя у світі земне!
Він до мене- опора, підтримка і крила!

Мій герой..." Це усе, що згадаю...Всього
Я не чув через сльози і гупання серця...
Від колишнього мене, від світу мого
Не лишилось нічого...Здавалося, перцем

Хтось посипав на душу...Із болем збагнув,
Що не жив я раніше...Нічого не бачив...
Стільки всього впустив я...В душі осягнув
Те наскільки щасливий...Вже вкотре я плачу,

Коли згадую це...І на святі в ту мить
Я не стримував сльози гарячі і щирі...
Все що хочу сказати- будь ласка Живіть!
Я вас прошу!!! Насправді ми дуже щасливі!

Маєм сотні причин, щоб прославить Творця!
Просто часто живемо до болю бездумно...
Механічно, мов ляльки, яких без кінця
Хтось заводить ключем...Це так болісно сумно...

Я вас прошу- Живіть!!!! Відчувайте життя!!!
Кожен подих легень, кожне гупання в грудях,
Такі звичні, безцінні, прості почуття,
Що так часто, на жаль, залишаються в людях

Непомічені...Прошу- цінуйте людей!
Ваших рідних, коханих і просто знайомих
І частіше навчайтесь у мудрих дітей...
Це не соромно зовсім...Їм краще відомо!

Я змінився в той день...Там на задніх рядах
Народився удруге...Небачене диво...
Я вас прошу- Сьогодні, мов звільнений птах,
Залишіть свою клітку і станьте щасливим!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар