В обіймах коханих людей!

Під сонечком грілися вишні,
Дрімало ранкове село...
Та раптом автівка розкішна
(Тут вперше подібне було)

Спинилась- заглохла, напевно,
Сполохавши сонних пташок...
Водій намагався даремно
Поїхати знову... Зв'язок

Не міг віднайти в телефоні...
Один серед поля в селі...
Ще й зустріч важлива сьогодні...
Навколо- лиш хатки старі...

Вагався він довго спочатку
Та вибір лишався один...
Піщов до найближчої хатки,
Обперся руками на тин

І голосно крикнув: "Вітаю!"
Минула хвилина, чи дві
І з хати сусідньої скраю
Чумазі, веселі, малі

Обличчя зв'ялись дитячі,
А далі услід- чоловік...
-Машина зламалась, пробачте!
-Та ви ж так розбудете всіх...

Заходьте до хати швиденько,
Сусіди хай краще посплять...
В них дітки ще зовсім маленькі,
Не треба малих турбувать...

"Якийсь він, на диво, привітний...
-Помітив в душі багатій:
Хоч мною розбуджені діти,
В будинок запрошує свій..."

Не звик до такого... Раніше
Подібних людей не стрічав...
В багатому колі всі інші...
Вагатись спочатку почав

Та зустріч згадавши важливу
І те, що безсилий один,
Пішов до хатинки квапливо...
На ній з розфарбуваних стін

Дивились невянучі квіти
-Малюнки маленьких дітей...
Пройнявся невидимим світлом...
Щось тепле торкнулось грудей...

Зайшов до хатинки старої,
Одразу відчувши тепло...
"Раніше такого зі мною
Ніколи в житті не було...

-У серці своєму подумав:
Хоч гроші вже лізуть з кишень
Та серце наповнене сумом,
А в нього- хатинка лишень

Старенька і бідна доволі...
А очі від щастя сія..."
-Нечутно ось так із собою
У серці своїм розмовляв...

І з кожною миттю ясніше
Він бачив ту радість очей...
Ніколи не знавши раніше
До того щасливих людей...

Дружина- турботлива, мила
І дітки слухняні...І дім
Тепліший за всі ті квартири
З ремонтом таким дорогим...

Неначе коротка хвилина,
За працею день промайнув...
Нарешті готова машина!
Та в серці своєму відчув,

Що просто повинен спитати...
Цікавість горіла в думках,
Хотілося дуже пізнати,
Як може палати в очах

Те щастя і радість... Промовив:
"Не можу, мій друже, збагнуть...
Ти, ніби, не маєш нічого,
То в чому ж ховається суть?

Я можу, як схочуу придбати
Машину, чи навіть літак!
Будинок розкішний обрати,
А ти, як поглянеш- бідняк...

А щиро радієш....Ніколи
Щасливим я серцем не був...
-Зізнався він тихо із болем:
І вперше цю радість відчув

У вашій бідненький хатині...
Я прошу, зізнайся- чому?"
Мурахи побігли по спині,
Вже дуже кортіло йому

Дізнатися правду скоріше ...
Промовив тоді чоловік:
"Ми дійсно не схожі...Ти- інший...
Ще змалечку думати звик,

Що маєш багатсто безмежне:
Розкішно збудований дім
Та знаєш, що дійсно бентежно...
Не купиш ти затишок в нім...

Я маю маленьку хатину
Та сповнену щирим теплом!
Ти гроші вкладаєш в машина
Я ж- пішки під Божим крилом

Крокую, а більше не треба...
Ти можеш купити людей,
Що гратимуть ролі для тебе
Та теплу довіру дітей

І щире кохання дружини
Не купиш за гроші земні...
Я маю прекрасну родину!
Чи хочеться більшого? Ні...

Ти можеш купити розваги
Та тільки на радість, на сміх
На дружню сердечну повагу
Не вистачить грошей земних...

Я ж маю сімейні вечері,
Закохані сповіді вдвох,
Розпахнуті широко двері
І впевненість в тому, що Бог

Ніколи мене не залишить!
Я маю усе, що і ти ....
Та справді ми різні...Ти- інший!
За шлях, що судилось пройти,

За все, що я маю у світі
Ніколи грошей не платив...
Від Бога даровані миті
Щасливі! А все, що купив

-Це речі порожні і тлінні...
Майбутнє коштовне сміття...
Даровано Богом людині
Єдине безцінне життя!

І щастя далеко не в статках,
Не в марках блискучих машин,
А в затишку рідної хатки
У тому, що ти не один!

У теплих дитячих долонях,
В обіймах коханих людей...
Усе, що ми маєм-"Сьогодні!"
Єдиний існуючих день!

А ті, хто в гонитві невпинній
За тлінним багатсвом земним,
Щоб сповнити грошами скрині,
На завтра збирають...Для них

Сьогодні життя не існує...
Та правда до болю сумна...
Людина, у планах будує
Майбутнє...Чи знає вона,

Що завтра примарне настане?
Навіщо ті речі кісткам?
Багатство- найбільша омана...
У рабство холодним грошам

Вони віддаються бездумно,
А потім питають:" Чому?
Не можу радіти..." Так сумно...
А відповідь тому всьому

Насправді незмінно єдина:
За ясну і чисту блакить,
За дружню кохану родину
Не треба нічого платить!

Насправді безцінні багатства
Не коштують навіть гроша...
Ти бачиш хатинку, я- Царство
в якому нетлінна душа

В майбутньому кращому світі
Опиниться поряд з Творцем!
Усе, що ми маємо- митті!
І вибір! А, що оберем

Залежить від нас...
У мовчанні
Стояли ще довго удвох...
А зустріч (можливо, остання)
Уже не торкалась думок...

Він думав про інше...Про статки,
Яких не спроможен купить...
Про щастя і крихітну хатку...
***
Спинімось принаймні на мить!

Щоб серцем нарешті прийняти
Всю тлінність "коштовних речей"...
І щастя своє відшукати
В обіймах коханих людей!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар