Що ж ти чекаєш, розкажеш мені?

-Донечко, пізно... Вже треба лягати...
-Втомлено мати вкладала доньку...
-Мамо рідненька, дозволь зачекати!
-Ніжно цілуючи мати в щоку,

Мовила доня:
-Ще трішки, будь ласка...
-Що ж ти чекаєш, розкажеш мені?
Доня серйозно промовила: -Казку!
Диво чарівне, яке у вікні

Кожного вечора просто для мене
Фарбами ночі малює Творець!
В мить, коли листя яскраво зелене,
Ніби незримий нічний олівець,

Рясно фарбує у темряву синю!
Фарба найперша, а далі- зірки!!!
Ніби монети з коштовної скрині!
Наче небесні яскраві птахи!

Бог їх щовечір пускає на небо!
Вірю, для того, щоб нас дивувать!
Творить це диво для мене й для тебе!
Можна ще трішки мені зачекать?

Знаю- старається Батько Небесний,
В небі малює ліхтарик ясний:
Місяць казковий, чарівно-чудесний
Кожного разу незмінно новий!

Мамочко люба, я дуже щаслива
Бачити казку в ясних небесах!
Бог мене любить! Невже це не диво?
Щира подяка в маленьких очах

Вмить освітила вечірню кімнату
Теплим промінням ясної душі...
Стало світліше...Розчулена мати
Сльози втирала...Здавалося всі

Страхи, проблеми, виснажлива втома
Вмить зруйнувались безмежним теплом!
-Дяку, Боже, за те, що удома...
-Мовила тихо, припавши чолом,
Ніжно до доні...

"Багато не знаю...
Стільки у серці гірких хвилювань...
Вірую Боже І все покладаю
В руки до Тебе без жодних вагань!

Дійсно, мій Боже, щовечір малюєш
Казку для мене, а втомлена я
Просто не бачу, хвилююсь, будую
Плани для себе... Турбота твоя

Дійсно, мій Боже, така незбагненна!
Чим заслужила? Не знаю...Прости
Всі мої сльози і силу силенну
Страхів падіння...Очікуєш Ти

Трішки довіри...Ти прийдеш, я знаю!
В самий потрібний, встановлений час...
Лагідно кажеш:" Я все пам'ятаю!"
Зоряним сяйвом щовечір для нас

В небі малюючи дивні картини!
Кожної ночі незмінно нові...
Ти пам'ятаєш про кожну пташину,
Кожну рослинку на схилах землі...

Жодного разу іще не спізнився
Зранку в промінні скупать небосхил!
Знаю, що часто із Неба дивився,
Як я долаю утомлено схил...

Знаю, Ти завжди був поряд для того,
Щоб підхопити у миті падінь...
Дякую, Боже, за затишок вдома
Й зорями ясно осяяну синь...

Дійсно не знаю, що завтра готує...
Нині ти кажеш: "Я поряд- повір!
Зараз для тебе цей вечір малюю,
Сповнюю сяйвом ясний небосхил!"

Знаю, мій Боже, не можеш спізнитись...
Буду спокійно в цю зоряну мить
Просто з подякою казку дивитись..."
-Мамо, дивися- метелик летить!

Просто у темряві- фея неначе!
З Богом можливі усі чудеса!
Мамочко рідна, навіщо ти плачеш?
-Зовсім не плачу! Це все Небеса

Зоряним сяйвом осліплюють очі...
Теплий цілунок малої доньки,
Лагідні фарби чарівної ночі
Вмить загасили жалючі думки...

Все буде вчасно! Господь пам'ятає!
Зорі не сяяють у ранній порі...
Терміни Божі, можливо, не знаєм...
Треба частіше, як дітки малі,

Просто в довірі спокійно віддати
В руки Господні турботи і страх
І дивуватись, як люблячи Тато
Шляхом тернистим несе на руках!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар