Прошу, знайди хвилинку

"Мамо, мені болить..."- плакав малий хлопчина...
Сльози з очей дитячих - серцю нестерпний біль...
Дмухала ніжно так збите його коліно:
"Тихше, коханий синку, милий, рідненькій мій..."

"Мамо, прийдеш до мене? Завтра у нас вистава!"
Погляд його світився - вкотре вона без сна...
"Звісно прийду коханий!" Всі невідкладні справи
Аж до самого ранку буде робить вона...

Ввечері від утоми ледь на ногах стояла...
Сину - гарячий супчик, серця свого тепло
В душу йому щоденно з блиском очей вкладала,
Як би місцями важко жити їй не було...

Хвора, а чи здорова, зранку, чи після зміни
Завжди знайти вдавалось трошки того часу,
Що віддавала ніжно тільки йому...
"Для сина,
хрест свій на цьому світі я на плечах несу..."

- Так говорила завжди й Богу, коли схилялась
В щирій своїй молитві...Сльози текли з очей...
"Тільки б біда ніколи з сином моїм не сталась,
Хай проростають крила, Отче, з його плечей!"

Час пролітав, він швидко в юність веселу вскочив...
Друзі,легкі розваги, в венах кипіла кров...
Мати біля віконця довгі безсонні ночі
Гріла вогнем самотнім теплу свою любов...
-Синку!
- Та Відчепися! Мамо, невже не бачиш,
Я вже не та дитина, викинь цей суп бридкий!
Навіть і не вчував він, як, заховавшись, плаче
Й шепче сама до себе:"Синку, рідненькій мій..."

Тихо усе терпіла і, прокидавшись зранку,
Бігла, аби зібрать сину його обід...
Він вже давно байдужим став до її сніданків,
Мріяв уже скоріше вільний здійснить політ...

Далі прийшло кохання...Та не одне і щире...
Різні усе дівчата...З дому постійно ніс
Гроші,коштовні речі... Знову сама в квартирі...
Сльози втирала сріблом сивих, мов осінь, кіс...

Часто втрапляв у бійки...Зразу дзвонив до неї...
Бігла посеред ночі, мовчки вертались з ним...
А на вікні в куточку- корінь від орхідеї:
Якось подарував їй, як іще був малим...

Далі нарешті виріс ...Вік той страшний скінчився...
Дівчина вже єдина... З нею створив сім'ю...
В неї- надії вогник в серденьку зародився:
"Може, хоч поряд старість з ним проведу свою..."

Дійсно жили у неї...Тільки боліло серце...
Ясно давали знати- зайва вона для них...
Мовби на рану свіжу сипали зверху перцем...
Далі-в нову квартиру й гомін в оселі стих...

"Будемо приїжджати з дітьми до тебе, мамо!"
В слово, що якось дали вірила серцем всім...
Все пиріжки гарячі темними вечорами
Ніжно для них ліпила...Він, коли був малим

Часто із нею разом їв їх опісля школи...
Спогади- все, що мала,все, що лишив...Вона
Щиро на них чекала... В Бога просила долі,
Щастя й добра для сина, світла для них сповна...

Знову дзвінок... Він вкотре скинути вже подумав...
Раптом чомусь спинився:"Мамо, і що вже знов?
Я ж говорив- не можу...Треба велику суму...
Дуже важливі справи...Ти ж про свою любов.."

Тиша і тихе :"Синку, любий, болить..." Й ні слова...
Тільки ледь чутний гуркіт... "Мамо, будь ласка ні !"
Сталось без попереджень, впала вона раптово...
В нього опали крила сильні, що на спині...

Біг а в думках: "Не встигнув...Боже!" Гарячі сльози
Спогад і тепле: "Синку милий, рідненькій мій..."
Вибіг в одній свитині, байдуже, що морози...
Й знову почувся голос: "Синку, лишися стій..."

Мати лежала тихо, тіло її сухеньке
Міцно притиснув..."Дише!!!" Кволе биття з грудей...
"Синку болить..." -сказала. "Знаю, моя рідненька..."
Крила його зростали болем з її плечей...

Білі ,мов вата, стіни... Спав усю ніч в палаті,
Руку її тримавши, в муках від каяття...
Тільки прийшла до тями зразу всміхнулась мати:
"Там пиріжечки вдома, миле моє дитя..."

***
Час він іде невпинно і не завжди встигаєш...
Звідки ти можеш знати, чи обійметесь знов?
Прошу, знайди хвилинку на пиріжечки з чаєм...
Їй не багато треба, тільки твоя любов...
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар