Дива

"Ой, дива у нас від ранку!"
- каже бабця дідусю -
"Хтось в коморі з'їв сметанку,
Півмакітри, майже всю.

Ваза кинулась додолу
І розбилася ущент,
Відчинив хтось знов стодолу,
Мабуть - вітер із дощем.

Квіти зламані на клумбі,
Хто таке вчинити б міг?
Сіль розсипана на тумбі...
Може цей бешкетник - Кіт?

Треба нам його зловити,
Насварити ще як слід.
Що це він почав творити?
Був завжди слухняним кіт."

Роблю вигляд, що дрімаю
І не чую слів отих,
А насправді - твердо знаю,
Хто це все зробити встиг.

Другий день в селі гостюю,
Втішно в бабці й дідуся.
Граюсь, трішки бешкетую,
На канікулах тут я.

Але після слів бабусі,
Я одразу зрозумів:
Получити "по заслузі"
Кіт за мене не схотів б.

Встав я з ліжечка чемненько,
Кажу: "Вибачте мені!
Не сваріть Кота, рідненькі,
Всі ці витівки - мої.

Буду чемним, обіцяю,
Не повториться таке."
Дід сказав: "Одне я знаю -
Чесним наш онук росте!"

І бабуся усміхнулась:
"Звісно, вибачимо ми,
Хоч дитинство і забулось,
Та усі ж були дітьми!"
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар