А горнятко ще гаряче

На очах бриніли сльози срібно сиві,
А у серці тої сварки післясмак....
Не під силу так ужалити кропиві,
Як словам...І тій образі у серцях...

Посварилася ще зранку з чоловіком...
А причина у дрібниці...А проте
Стільки слів було гірких і стільки крику...
Серце вижате і болісно пусте...

І не хочеться нічого...Ллються сльози...
До маленької кав'ярні підійшла...
Пізня осінь і найперші вже морози...
Обігрітися за кавою зайшла...

Край вікна обрала столик невеликий,
Опустилася безсило на стілець...
А образа у душі на чоловіка
Б'ється думкою:"Напевно, це кінець..."

А горнятко ще гаряче обпікало,
Але їй було ,здавалось, всеодно...
Вона поглядом утомлено блукала,
Мов глядачка у дешевому кіно...

Але раптом врешті погляд зупинила
На старенькій літній пані за столом...
В неї очі так яскраво пломеніли
Світлом ніжності, любов'ю і теплом...

Говорила з кимось лагідно і тихо...
З ким, не бачила... Їй видний тільки край,
Де сиділа літня пані з чоловіком,
Так подумала...А пані пила чай

І з любов'ю так і ніжністю казала...
Прочитала по губам її:" Люблю..."
Сиві кучері за вушко закладала,
Ніби згадуючи молодість свою...

Прислухалася, почула ще:"Вітаю
Із річницею мій любий,дорогий....
Пам'ятай завжди, як сильно я кохаю
Ти у темряві ліхтар яскравий мій..."

Попри музику, почула ще:"Спасибі
За тепло твоє підтримку і любов...
І за миті наші сонячні щасливі
Я казатиму це ,милий, знов і знов..."

Жінка слухала,одне не розуміла,
Чом коханий їй ні слова не сказав...
Може, просто його голос не вловила...
Був заповнений розмовами весь зал....

Вона встала й непомітно зазирнула,
Щоб побачити і другий край стола...
І завмерла, навіть зразу не збагнула...
Фотокартка вже пожовкла і стара...

А старенька від любові вся світилась...
А у жінки срібні сльози на очах...
Пригадала,як ще зранку посварилась...
А дрібниця вже забулася в думках...

Пригадала його посмішку дбайливу,
Як вкриває її ніжно перед сном...
Як ховав її під курткою у зливу...
Лікував солодким медом з молоком...

Поцілунки і розмови аж до ранку
І підтримку його вічну у житті...
Подивилася крізь сльози на панянку...
Серце билося об груди в каятті...

Ледь жива дійшла додому, в телефоні
Лиш гудки,а у душі холодний страх...
Він тихесенько вкладав у ліжко доню
Із турботою і ласкою в очах...

Підійшла до нього тихо , обійняла
Ніжно-ніжно без пояснень і без слів....
І чолом до нього лагідно припала
Він спочатку аж злякався,остовпів...

Потім в очі її ніжно подивився
І так ладідно притиснув до грудей...
"Ти пробач мене ,кохана,помилився..."
В неї серце виривалося з грудей...

"Не потрібно, не потрібно вибачатись...
Тільки знай завжди, як сильно я люблю!
Якщо знову розпочну ось так кричати,
Обійми... Я пригадаю й припиню..."

Засміявся він так лагідно:"Не знаю,
Що змінилось в твоїй милій голові...
Але згоден ,моя люба, обіцяю!"
"Ми обидва,ми обидва неправі..."

-Промовляла так нечутно ,мов дитина,
Поитискаючись міцніше до грудей...
Пам'ятайте - жодна сварка, не причина
Викликати сльози рідних нам очей...

Поділіться з друзями:

Додати коментар