Ти можеш казати...

Ти можеш казати, що люди жорстокі...
Не мають любові, не творять добра...
Утратили ціну моралям глибоким...
Що в світі так мало лишилось тепла...

Ти можеш ковтати холодну образу...
Втрачати надію та віру в людей...
В душі відчувати байдужу відразу
І, серце сховавши за грати грудей,
Вдягатись у маску, як ті, що навколо...
Прийнявши закони сучасних часів,
Сміятись крізь сльози, всміхатися з болем,
Боятись відвертих своїх почуттів...
Ти можеш зіграти за правилом світу,
Доповнить собою гнітючі ряди
Усіх, хто вже здався- волів опустити
Утомлено руки... Сердець холоди
Приймати як дане...На все нарікати,
Жалітись на інших, жаліти себе...
Ти можеш усе це покірно прийняти...
Я знаю, як сильно втомила тебе
Уся ця вистава, ця темрява світу
І рани на спині від "дружніх" мечів...
Я знаю ти можеш урешт опустити
Приречено руки і тихо без слів
Продовжити жити, точніш- існувати...
Я знаю...Та разом із тим водночас
Я вірю- ти можеш!!! Ти зможеш встояти
Під тиском зневіри і вітром образ!
Ти зможеш, мій друже, усе це спинити
І, замість смирення із владою зла,
Змінити.. Власноруч усе це змінити!
Відкривши сторінку для світла й добра
У власному серці...Ти можеш встояти,
В душі полюбивши цей стомлений світ!
Теплом свого серця його обійняти,
Пробачити темінь, образи та гніт...
Ти можеш всміхнутись до тих, хто оскалить
Наточені ікла...Ти можеш зігріть
Того, хто від страху ужалитись- жалить...
Повір, всім навколо так само болить...
Бо наша проблема найбільша у тому,
Що, замість відвертих своїх почуттів,
Вдягаємо маски, щоб грати свідомо
Прописані ролі "належних" життів...
Та ми не актори, а світ- не вистава!
Повір мені, друже, щасливі не йдуть
До інших у серце з брудними ножами...
Це люди нещасні, у душах несуть
Тягар свій нелегкий гіркої провини...
Здається, у світі немає добра...
Неправда! Насправді- у людях причина!
У тих, кому просто бракує тепла...
Причина не в тому, що світ потопає
В спокусах зневіри, під тиском гріхів...
А в тому, що в людях бажання немає
Людей рятувати...І лезами слів
Ми ріжемо душі і, суддями ставши
Для всіх, хто навколо, руйнуєм мости
Між нами і тими, хто з болем упавши,
Чекає на поміч...Я прошу- прости...
Пробач цьому світу і всім, хто приносить
У нього цю темінь, гріховність і бруд...
Людина промовчить та серце так просить
Твоєї підтримки...Ведемо на суд
Усіх, кого бачим, забувши про себе...
Виносимо вирок...Та всі ми- брати!
Всі діти Господні...І все, що так треба
-Не бідкатись в серці на брак теплоти,
А просто зігріти усіх, хто навколо...
Не зводити стіни, не ставить тавро...
Повірте, щаслива людина ніколи
Не буде свідомо подіяти зло...
Жахливі учинки, гріховне падіння
Думки аморальні- це вибір людей,
Які потребують життєво спасіння!
Їх світло не видно з-за гратів грудей...
Та в кожній людині є зерня незриме,
Дароване Богом-зачаток добра...
Чому так багато з них робиться злими?
Бо чахне зернина за браком тепла!
Проблема найбільша у нашій зневазі
У тому, що з світом руйнуєм мости...
Вважаєм, що самі чистіші і кращі...
Говорим:" Немає у них теплоти!"
Можливо, немає тому, що не дали?
Їм просто не дали любові й тепла!
Не треба казати, що світла замало,
Що бракне любові, довіри й добра...
Не треба тікати від тих хто здається
Уже безнадійним зіпсованим вкрай
Врятуй в них те світло, що кволо ще б'ється...
За маскою болю людей відшукай!
Потрібно самому... Самому світити!
Не з осудом в серці минати місця
Затемні...А світлом душі запалити
Там вогник любові! Бо воля Творця,
Щоб всі ми любили! Не в світі проблема
І навіть не в людях жорстоких до вас...
Ми змінимо все це, як тільки збагнемо,
Що світло у світі залежить від нас!
Це світло, мій друже, залежить від тебе!
Навколо і справді є темряви гніт...
Та прошу всім серцем- судити не треба...
Лиш тільки любов'ю ти зміниш цей світ!

Поділіться з друзями:

Додати коментар