Лишивши спогадом на склі

А час- всього лише пісок,
Який біжить кудись без спину
У нас між пальців...Кожен крок,
Який ми робимо- хвилини...

І кожен подих- також мить...
А кожна мить-піщинка часу ...
Яку не вдасться зупинить,
Або утримать в міцно наших

Надійно стиснутих руках...
Які б зусилля не робили,
Вона розчинеться в роках...
І повернути вже не сила...

Та в тому й цінність від життя!
І справжня мудрість- зрозуміти,
Що час біжить без вороття!
І маєм серцем дорожити

Ми кожним подихом і днем ...
Пісщинки- миті цінувати...
А ми, їх сиплячи, живем...
А ми втрачаєм так багато...

Кидаєм жменями пісок
Бездумно з легкістю на вітер!
Той скарб, що дав так щедро Бог,
Ми відпускаємо летіти

У порожнечу...На сварки,
На біль, образи, на провини,
На темні в головах думки
Ми витрачаємо години...

Безцінний час іде на те,
Щоб нарікати і жалітись...
На щось безглузде і пусте...
І ми не хочемо спинитись,

Щоб зрозуміти ту ціну
Одної миті- крихти часу...
Її незрима таїну...
Вона- можливість! Диво наше!

Ми можемо витратить її
На світло радості й кохання...
Лишити спогадом в собі,
Як щось безцінне і останнє...

Впустити лагідно з руки...
І перед тим її відчути,
А ми все робим навпаки...
Жбурляєм жменями ...Забутих

Назавжди митей- океан!
Ми їх кидаємо на вітер...
І наша впевненість-капкан!
У тім, що вічно будем жити...

У тім, що час- це просто час,
Звичайне слово і не більше...
Він є для когось, не для нас,
А ми є винятком- ми інші...

Якби збагнули, що живем
Ми не по нашій волі...Божій!
То дорожили б кожним днем!
Ніхто не відає, що кожен

Момент життя спроможний стать
Останнім подихом людини...
Чи стали б марно витрачати
Свої вже злічені хвилини,

Якби ми знали, що життя
Скінчиться ввечері сьогодні?
Ми б не ховали почуття!
І не жбурляли б у безодню

Пісок часу...Ловили б мить!
Ніколи б час не витрачали
На те, чим серце не горить...
Натомість-рідним дарували!

Тоді поменшало б сварок,
Порожніх слів, страху, образи,
Гірких нав'язливих думок...
На них б не стали крихти часу

Свої останні витрачать...
Якби лиш знали, що скінчиться
Життя вже завтра...Цінувать
Його зуміли б научиться!

А так- жбурляємо пісок...
В гонитві світом забуваєм,
Що тільки Бог, єдиний Бог
Кінець шляху людського знає...

В одних попереду роки,
У когось- дні, а в інших- миті...
Ми не зупинимо піски,
Але спинити можем вітер!

Точніше- свій невпинний біг,
Часу бездумне марнотратство...
У когось день, у когось рік...
Та навіть мить- уже багатсто!

В нас є цей день і ми живем!
І хай часу не зупинити,
Якщо ціну його збагнем,
Збагнемо й диво...Диво-жити!

Ми зможемо миті обернуть
Тоді століттями, віками...
Можливо, в тому справжня суть,
Аби залишити пісками

Не просто купу на землі,
А серцем створену картину!
Лишивши спогадом на склі,
Малюнок вічності-людину...

Поділіться з друзями:

Додати коментар