Щось лагідно - тепле

Я бачив кохання не раз на екрані...
У шоу та фільмах, в рекламі всього...
Читав у романах сльозливі зізнання...
Та, щиро зізнаюсь, що серця мого

Це все не торкалось...Якась недовіра
Вогнем обпікала глибини душі...
Неначе спектакль прямого ефіру...
А люди не справжні- актори усі...

І це найсвітліше, як прийнято в світі
Вважати, любові ясне почуття
Мене дратувало і стіни гранітні
В душі несвідомо позводжував я...

І так зачерствілий, байдужий до всього
В самотності серця провадив свій путь...
Я звикнути встигнув, напевно, до того
І так би й не вірив в кохання, мабуть

Та сталося дещо, я вірю від Бога...
Гуляючи парком, самотньо присів
На лавку спочити побіля дороги
І раптом розслухав, як хтось бурмотів

Щось лагідно, тепло, немов до дитини...
Умить обернуся... На лавці разом
Сиділи вони...Він тримав на колінах
Розгорнуту книгу і з ніжним теплом

Для неї читав...Срібні скроні сіяли...
Здавалось, що має вже сотню років...
Та в погляді молодість сонцем палала
І хоч пропускав він чимало рядків,

(Я гарно все чув), хоч, зізнаюсь, вслухався
Та вогник любові, добра, теплоти
У кожному слові незримо торкався
До серця мого...Я прислухався..."Ти

Найкраща для мене у цілому світі!'
-Він мовив, втомившись, напевно, читать...
"Та що ти говориш? Ще в тому столітті
Згубила я вроду і ледве вбачать

Вже можу... Доводиться в тебе просити
Читати для мене...Вже зовсім стара..."
Він мовив:"Не смій так мені говорити!"
І прядку волосся легенько з чола

У неї прибравши, притиснув до себе...
"Ти сама прекрасна з можливих жінок!
І чим заслужив цей дарунок із Неба?
За що возлюбив мене грішного Бог

Настільки, щоб дати подібну дружину?
Твоя сивина і проміння очей
-Це крила всесильні незримі на спину
Для мене...Ти- мати найкращий дітей!

Ти сама прекрасна на світі бабуся!
А те, що не бачиш- також благодать!
Я поряд з тобою у старості вчуся,
Як виразно,голосно й гарно читать!

Можливо, ще трохи і судиться стати
Актором! Та з мене очей не спускай!
Бо ще украдуть..а охочих багато!
Ти в мене найкраща- завжди пам'ятай!"

Вона посміхнулась крізь сльози ласкаво,
А я, мов глядач у живому кіно,
Дивився найкращу у світі виставу!
Я плакав востаннє вдитинстві, давно...

Але у ту мить я не втримував сльози...
Прохожі дивились та я не зважав!
Я глянув на небо і вимовив:" Боже
Спасибі за диво, що Ти показав...

Пробач, що не вірив...Змінюся віднині,
По іншому буду дивитись на світ!"
Господня вистава в самотній людині
Змогла розтопити нетанучий лід...

Ще довго сидів, прислухався душею
До теплих закоханих щирих розмов...
Він самий щасливий на світі із нею!
Для неї він- крила, опора і кров...

Можливо, кохання, яке на екрані,
Не більше, ніж шоу- театр життів...
І часом здається- живемо в омані...
Любові немає..Своїх почуттів

В душі боїмося... Страшимося зради...
За стіни самотні ховаєм серця...
З байдужості зводим незримі блокади...
Та воля геть інша для нас від Творця...

Господь-це Любов, а кохання- це диво!
Безцінне, могутнє, земне почуття!
Є люди актори і зрада можлива...
Та це не причина, щоб власне життя

Пускати у рабство самотності...Треба
Навчитись чекати... Господь приведе
Потрібну людину- дарунок із Неба!
Можливо, не зараз... Хай навіть пройде

Багато років, не потрібно спішити...
Із вірою в серці плекайте думки,
Що в Бога є план! Так прекрасно зустріти
Того, хто читатиме в парку книжки...

Коли посрібляться у старості скроні,
На зморшки обернеться прожитий час,
Теплом найрідніші зігріють долоні!
Я вірю, це диво для кожного з вас

Готує Творець- тільки вірте душею!
Не треба боятись, тікати, спішить...
Лишень дочекайтесь частинки своєї!
Одній половині так важко прожить

Щасливе життя, а кохання- це сила!
Прекрасна, Господня основа основ!
Хай в серці засяє негаснуча віра
І хай запалає від неї Любов!

Поділіться з друзями:

Додати коментар