І робимо вигляд, що просто не бачим

Так часто у миті найбільшої втоми,
Коли не лишається жодної зброї,
А серце стискають колючі судоми
Усе, що нам треба- зустрітись з собою...

Це може звучати абсурдно і дивно....
Зізнатися важко у тому, що часто
Тікаєм від себе життям швидкоплинним...
Думок уникаємо та прагнемо щастя...

І робимо вигляд, що просто не бачим
Усе те каміння, що в серці роками
Збирали власноруч...І в темряві плачем...
Усе що нам треба- це зустріч із нами!

Так часто нам легше від себе сховати
Колишні образи і рани глибокі
І зверху для сховку сміття повкладати,
На рани накидавши награний спокій...

Не бачити просто, точніше- робити
Лиш вигляд сліпого до власного болю
І сльози сердечні невпинно глушити
З сухими сльозами акторською грою...

Усе те болюче, вже прожите нами,
Що треба давно вже було відпустити,
Ховаєм подалі, збираєм роками...
І рани, що більше не сила терпіти,

Заклеюєм скотчем, неначе немає...
Себе оманувши невпинно біжимо
здається, по справі та справді тікаєм...
В задишці від болю і власного гриму...

Так часто шукаєм рятунок навколо...
У когось це маски у іншого- ліки...
Та все, що нам треба- дослухатись Бога
І в тиші подалі від вічного крику

Почути нарешті маленьку дитину,
Що в серці тихенько у темряві плаче,
Руками обнявши политі коліна...
Нам просто потрібно нарешті пробачить!

Собі відпустити глибокі образи...
Усе вже позаду, лишилось далеко...
Не треба за спогад вбиватись щоразу...
Потрібно спалити вже ту картотеку

В якій ми роками писали падіння
І власні невдачі, яких зазнавали...
І нині єдине можливе спасіння
-Зустрітись з собою і все, що ховали

Нарешті дістати! І втомлену душу
Омити любов'ю до себе і світу...
Усе те незриме, що в серденьку душить,
Прощенням назавжди з душі відпустити!

Ми будемо часто, допоки живемо,
Робити помилки й неправильні кроки...
В гріховному світі не раз упадемо...
Та все це- не вирок...Це- наші уроки!

І поки ми будем вставати щоразу
І знову укотре тягнутись вершини,
Собі відпустивши колишні образи,
Розкаявшись щиро за наші провини,

Ми будем щасливі в душі розквітати!
Тягнутись, мов квіти, до Божого Неба!
Я прошу, будь ласка, не треба тікати...
Нам просто з собою зустрітися треба!

Усе вже минуло! Ви- нова людина!
Навіщо триматись колишнього болю?
Я прошу, пробачте маленьку дитину....
Будь ласка, зустріньтесь нарешті з собою...

Поділіться з друзями:

Додати коментар