З ключем невидимим в руках...

У неї якось запитали:
"Чому ти інша- не така?
Невже ніколи не бажала
Себе спустити з повідка?

Чи не набридло ще триматись
Усіх моральних заборон?
Невже не хочеш відірватись
Без жодних рамок, перепон?

Хіба не нудно жити вірно?
Коли навколо цілий світ
Такий бунтарно-непокірний,
Немов заряджений магніт?

Ще стільки спробувати можеш...
А ти тримаєшся чеснот...
А раптом завтра вже не зможеш
Напитись всіх цих насолод?

Ще прийде старість для молитви
І для добра і чистоти...
Навіщо з темрявою битви
У роки юності вести?

Для того ж молодість існує:
Для насолоди і розваг!
На схилі віку пошкодуєш,
Що в молодих своїх роках

Не мала змоги пережити
Усі можливі відчуття...
Можливо, час уже впустити
Гріховні радості в життя?"

Вона дослухала питання,
Не обриваючи тих слів...
Її знайомий по мовчанні
Спочатку радо допустив,

Що переміг і вже готовий
Почути: "Певно, ти правий!"
Скінчив усмішкою промову,
У серці сповнений надій ...

Але усі вони розбились,
Неначе хвилі об пісок...
Усе те слухала й молилась
І з глибини своїх думок

Сказала, скінчивши мовчання,
Без тіні сумнівів в душі:
"Хай навіть буду я остання...
Хай навіть поряд інші всі

Підуть дорогою спокуси,
Я не вставати у з колін,
Бо я врятована Ісусом
І вічно знатиму, що Він

Був розіп'ятий для рятунку
В гріхах заплутаних сердець...
Невже від цього подарунку,
Що незаслужено Отець

Для нас зробив тепер я можу
Сама відмовитись в душі?
Щасливий спокій, вічність Божа
Чи порівняється з усім,

Що в світі прийнято вважати
Життям без жодних заборон?
На мене дивиться мій Тато
І ним дарований закон

В моєму серці прописався
Ще кров'ю вбитого Христа...
В глибини серця вкарбувався!
Як зрілі падають жита,

Так само ми колись впадемо...
Життя коротке- просто шлях...
Яким до вічності ідемо
З ключем невидимим в руках...

Щоб відчиннти двері Раю,
Де Батько люблячий всіх нас
У світі радості чекає!
На блиск пластмасових прикрас

Ти пропонуєш обміняти
Мій ключ щасливого життя?
Пробач...Я маю йти до Тата!
А часу бігати сміттям

Не маю жодного...Лишилось
Ще стільки радісних чудес,
Яких в житті не пережила...
І шлях до вічності й Небес

Я обираю прокладати
По чистим стежечкам добра...
Пробач, вже маю поспішати!"
Прозорі капельки з чола

Стікали стрічкою блідою,
Коли він тихо запитав:
"Пробач... А можна я з тобою?
Чи я занадто заблукав?"

Вона всміхнулася очима:
"Ти саме вчасно зрозумів..."
-А як з гріхами буть моїми?!
-Господь давно вже їх простив!

-А раптом знову заблукаю?
-Це вже не станеться... Твій шлях
Тепер вже обраний- до Раю!
І в серці світиться маяк!

Це іскра щирої довіри...
Тож не хвилюйся і ходім!
Нас будуть нести Божі крила!
Вже зовсім поряд вічний Дім!

Поділіться з друзями:

Додати коментар