Слова жорстокіше за зброю...

Усі ми сваримось буває
Із найдорожчими з людей...
І в миті гніву забуваєм
Любов, що трепетно з грудей,

Неначе злякане пташатко,
У серці сховане в сльозах...
Говорим те, що не забрати
І ніж, прихований в словах,

Бездумно кидаєм зопалу
В такі беззахисні серця...
Немов наточені кинджали...
Із гнівним виразом лиця...

У найдорожчих, найрідніших...
Творцем дарованим для нас...
Для них те слово- найгостріше...
Тому, що прийняте від вас...

Кому так щиро довіряли
І, відкриваючи серця,
Ніколи болю не чекали...
А ми не бачимо кінця

Тієї сварки... Лиш образу...
Та є розбіжності у всіх!
І сварка скінчиться із часом,
Але слова, які не зміг

Ти вчасно втримати у серці,
Надовго лишаться в душі...
Немов на шрам пекучим перцем
Ножами встромлені усі

Вони залишаються боліти...
Сварки закінчаться колись
Та кровотечу зупинити
Занадто складно...Наша злість

-Найбільший ворог...Я благаю
У миті гнівних почуттів
Лиш уявіть - близьких немає...
Невже щось варте всіх тих слів?

Лиш уявіть, що їх не стало...
Що ви залишились самі...
І всі ті гордощі зопалу
Залиште в'язнями в ярмі

І просто вчасно зупиніться,
Згадавши з трепетом весь шлях...
В любов бронею огорніться!
В своїх отруєних думках

Згадайте все, що пережито...
Усе тепло до тих людей...
Образу важко відпустити,
Кричить з поранених грудей...

Але, прошу, не поспішайте
Бува крізь силу промовчіть!
Найбільшу цінність пригадайте,
Яка за сваркою лежить...

Зумійте вчасно запитати
Себе розлючених в душі:
"Невже я хочу це казати?"
Чи варті розбрати усі

Майбутніх сліз з очей коханих?
Чи дійсно складно промовчать
І словом вчасно несказанним
Серденько рідне врятувать?

Спиніться, прошу! Часом краще
Зуміти просто відійти,
Аби згасити те пропаще
Бажання криком довести

Свої думки...І помоліться,
Щоб Бог надав потрібних сил,
Аби над прірвою спиниться
І зберегти безцінний мир!

Якщо можливо, охоловши,
З любов'ю просто обійміть...
Не треба гніватися довше...
Не всі однакові- прийміть!

Не кожен думає так само
Та жодні погляди людей
Не варті близько ані грама
Тих сліз з ріднесеньких очей...

Давайте будем це приймати
І у запалі почуттів
В своїх душі не забувати
Про шрами лишені від слів...

Усі ми сваримось буває
Та що б на серці не було,
Нехай ніколи не згасає
Незриме лагідне тепло

До тих людей, з якими поряд...
Для нас дарованих Творцем!
Слова жорстокіше за зброю...
Давайте силу віднайдем,

Щоб поступитися коханим!
Немає щастя в правоті,
Яка лишає в рідних рани...
І часто скарбом у житті

Стає не власна перемога,
А щира посмішка близьких
І мир дарований від Бога,
В руках насправді в нас самих!

Поділіться з друзями:

Додати коментар