Ми ті, хто маємо змінити!

Ми звикли стежити за тим,
Що одягаємо на тіло...
Щодня наносимо, мов грим
Уже заучено уміло

Красиві маски для людей,
Вмиваєм скрабами обличчя,
Підводимо контури очей
(Це для жінок вже стало звичним)

В чоловіків- у них своїх
Достатньо також ритуалів...
Кажу звичайно не за всіх
Та, згодьтесь, більшість до деталей

Усе продумують в наш час:
Красиві зачіски і одяг,
Також не нехтують прикрас...
Демонстративно при нагоді

Годинник новий на руці
Усім показують охоче!
Ми звикли думати в житті,
Що світ це те, що бачать очі...

Шаблони правильних людей,
Краса записана у рамки...
А те, що трепетно з грудей
Назовні проситься не варте

Уже нічого...Культ прикрас...
Єдина мода, що лягає
Незримим каменем на нас
Неначе звір,який з'їдає

Вразливі душі молоді...
Коли малесенькі дівчата,
Які "по нормах" не худі
Беруться худнути завзято...

Втрачають зовсім не вагу,
А Богом послане здоров'я!
І до життя стрімку жагу...
І змогу з теплою любов'ю

Разом із рідними ділить
Сімейні радісні сніданки,
Аби нізащо не впустить
Людьми придуманої планки...

З екранів гаджетів кричать
Самовстановлені екперти
Про те, що треба одягать...
Все нові образи відверті

Вони придумують щомить,
Вбивають в голови стандарти...
Неначе хочуть розчавить...
Але, я прошу вас- не варто!

Усі ми створені Творцем,
Такі вражаюче несхожі!
В житті нізащо не знайдем
Людей однакових... Це Божий

Прекрасний задум для людей!
Ми є окремими світами!
Прикриті масками речей,
Стаємо їхніми рабами...

Ми Божі храми на землі!
Себе руйнуємо свідомо...
Душі яскраві ліхтарі
Від всіх ховаємо удома,

Бо не за модою світить...
Це вже не в тренді- застаріло...
І намагаємось змінить
Себе...Надламуючи крила...

Ховають ручки під тату
Ще юні хлопчики й дівчата...
Від Бога зовнішність святу
Під рамки прагнуть підігнати...

А ті, хто бігти не спішить
Шляхами моди і шаблонів,
Під гнітом осуду лежить...
Чомусь, тримаємось законів

Не Чистих Господа чеснот,
А правил писаних брехнею...
Людських чекаєм нагород...
А що душа?На жаль, на неї

Зважаєм рідше, бо ніхто
Її крім Господа не бачить...
Ховаєм глибоко в пальто,
Вона беззахисно так плаче

І задихається в речах
Під слоєм зіграного гриму
І лиш сльозами на очах
До нас звертається незримо...

Давайте спинимось, прошу!
Збагнемо те, яку Безцінну
Нам всім даровано красу!
Тіла і зовнішність- це тлінне...

Це храм для серця і душі,
Для нас дарований від Бога!
Ми є пркрасними усі!
Навіщо змінювать дорогу,

Коли у кожного свій шлях?
І ким придумані стандарти?
А справжня зовнішність в серцях!
І саме це вкладати варто

В тендітні серденька дітей!
А не висміювання тіла,
Не культ оманливих речей,
А вдячність, людяність та віру!

І головне- ясне тепло,
Любов до ближнього й до себе!
Єдину моду- на добро!
Давайте змінемось! Не треба

Судити зовнішність людей,
Дивитись в дзеркало сердито,
І йти у рабство до речей...
Ми ті, хто маємо змінити!

Створити моду на добро,
Вдягтися в людяність і віру!
І намагатися теплом
Зцілити зранені ті крила

Усіх навкол, хто себе
З любов'ю прийняти не може...
Давайте скажемо:" Тебе
Створив Господь! Ти- диво Боже!

Ми витрачаємо свій час
На цілу купу всеможливих
Для тіла зовнішніх прикрас...
У світі повно так красивих,

Немов змальованих, людей,
Але так мало тих, хто може
Світити променем очей...
Вдягнути тіло прагне кожен,

Але оголеній душі
Також так хочеться вдягнутись...
Ми Богом створені усі!
Нам просто треба схаменутись

І зрозуміти, що краса
Вона захована не в гримі...
Єдине дзеркало- душа!

Поділіться з друзями:

Додати коментар