Вона любила так відкрито

Світ так хотів її змінити,
Здушити рамками життя...
Аби стомилася світити
І не знайшовши укриття,

У рабство темряві здалася...
Людей обурювало те,
Що серед бруду спромоглася
Добро від Господа святе

Зростити вірою у квіти,
Які тягнулися Небес!
Світ так хотів її згасити...
Вона ж так прагнула Чудес!

Немов дитя, завжди шукала
В дрібницях сховані дива!
Вони не раз її вбивали,
Але лишалася жива!

І всі слова такі жорстокі,
І весь дарований їй гніт
Не спромоглись душевний спокій
Її порушити...Цей світ

Вона любила так відкрито,
З таким незвіданим теплом,
Що в серці вирощені квіти
Впадали крихітним зерном

У ті серця, які хотіли
Її зневірити ярмом...
Вона їх лагідно укрила
Своїм невидимим теплом!

І ті хто вчора із ножами
На неї ненависть лили
Тепер зігрітими серцями
Вбивать вже мрії не могли...

Вона зціляла тих, хто в спину
Її устромлював ножі...
Вона в них бачила дитину,
Незримо сховану в душі!

І тільки жалість відчувала
Із щирим трепетним добром...
І через сльози обіймала
Підбитим зраненим крилом

Всіх тих, хто бив її злобою...
Не ображаючись, крізь біль,
Вона ішла до них з любов'ю,
Світити променем надії!

Вони кричали їй погрози
Та тільки з часом у теплі,
В якому танули морози,
Слова ув'язнені у злі

Ставали світлими...Неначе,
Із них змивала темноту...
Насправді знала-в серці плачуть
Всі ті, хто вчора на льоту

Її ловив... Як виявлялось,
Щораз кидаючи ножі,
Вони із відчаєм боялись
В своїй ховаючи душі

Колишні рани від ударів,
Щодня вдягаючи свій грим
І маски темряви зухвалі...
Вона ж бо бачила за тим

Самих людей і їх утому...
Її хотіли зруйнувать
Вона ж для них ставала домом,
Де їм вдавалось лікувать

Підбиті крила у любові...
Вони несли до неї біль...
Вона ж поранена у крові
Світила променем надій!

І як утрималася досі?
Зцілила серцем весь той гніт!
Її змінити не вдалося!
Вона сама змінила світ!

Поділіться з друзями:

Додати коментар