Людина Небо

Є люди зорі, що сіяють!
Є люди- стомлені дощі...
Є люди сонечка- я знаю!
З промінням лагідним в душі...

Є люди- вітряні тумани
Завжди засмучені в серцях...
Є ті, хто начебто вулкани
Зі світом б’ються на ножах...

Та серед них є особливі,
Які освітлюють цей світ!
Це люди в серденьках щасливі!
Мов кимось створений магніт,

Вони притягують до себе
Сердечне радісне добро!
Така людина зветься- Небом!
Вона- це лагідне тепло

Від Бога послане до світу,
Аби розтоплю вати лід
І щоб турботою зігріти
Зимою стомлений вже світ...

Людина Небо-промінь ласки,
Добра, надії й теплоти...
Хтось, може, скаже:»Тільки в казках
Таку можливо віднайти...»

А я з упевненістю мовлю:
«Ці люди дійсно серед нас!»
Вони наповнені любов’ю
І ця людина- кожен з вас!

Це дійсно правда- кожен може
В душі змінитися! Авжеж!
Бо кожен з нас- це диво Боже!
У нас в серцях немає меж...

І люди вітряні тумани,
І люди стомлені дощі
Звільнитись можуть від капкану
І ставши вільними в душі,

Зігріти світ такий холодний
Своїм негаснучим теплом!
В душі немає рамок жодних...
Давайте сповнемось добром

І станем сонечком і Небом
У світлих радісних серцях!
Боятись, прошу вас, не треба
Людина небо- наче птах

Така вражаюче щаслива
Без краплі гніву й темноти...
Людина Небо-Боже диво
Людина Небо- то є ти!

Поділіться з друзями:

Додати коментар