Вірші для душі

А осінь насправді не люблять самотні...
Людей зігрівають не светри та чай,
А теплі й глибокі, неначе безодня,
Обійми й розмови...Той трепетний край
250

Я знаю, рідненька, ти дуже втомилась...
На місці твоєму давно б уже я
Здалася...Матусю, ще трішки лишилось
І знову збереться вся наша сім'я
303

Я йшла і усміхалася до себе,
І люди озирались мені вслід...
Я поглядом горнулася до неба
І слухала, як тихо пахне цвіт...

632

Людські життя,немов дзеркала...
В них відображення людей...
І я не раз це помічала,
Коли дивилась на дітей...

696

Щастя прийшло до людини,
В серце хотіло ввійти
Та наштовхнулось на стіни...
Їх не змогло обійти...

609

Бережіть свої зорі, благаю...
Їх так легко насправді згасити...
Та чи знову вогнем запалає?
Мертва зірка не може світити...

486

На очах бриніли сльози срібно сиві,
А у серці тої сварки післясмак....
Не під силу так ужалити кропиві,
Як словам...І тій образі у серцях...
396

Героям також часом треба
Залишить подвиги свої...
Спуститись втомлено із неба
І скласти крила на землі...
427

Яка ціна душі людської?
І чим змогла я заслужить
Це диво, Господи, з Тобою
В своїй молитві говорить...
646

Колись у дитинстві далекім і босім
Почула бабусині дивні слова...
Тоді незбагненні та в пам'яті досі
Їх суть загадкова лишалась жива...
421

Він міг годинами дивитись у вікно
На поспішаючих незмінно перехожих...
З гіркою думкою змирився вже давно...
Усе, що звично їм, зробити він не зможе...
410

А я закохана в життя!
І розлюбити вже не зможу...
У грудях серденька биття
- Безцінний дар! Дарунок Божий!
530

Так хочеться часто сховатись від світу,
Який так багато несе темноти...
В далекі краї ,мов та птаха,злетіти,
Торкнувшись крилом до безмеж висоти..
615

Ти можеш казати, що люди жорстокі...
Не мають любові, не творять добра...
Утратили ціну моралям глибоким...
Що в світі так мало лишилось тепла...
412

А свічка лишається річчю, не більше...
Холодному воску не сила світить...
Тут мало лиш бути....Потрібно щось інше...
Щоб стати світилом- потрібно горіть!
588

А час- всього лише пісок,
Який біжить кудись без спину
У нас між пальців...Кожен крок,
Який ми робимо- хвилини...
292

Не влаштовуйте культу людини,
Не підносьте її до зірок
І не падайте вниз на коліна...
Бо людина-людина - не Бог...
283

Вони були схожі...обидві любили
Ще змалечку квіти! П'янкий аромат
Медово-солодкий, здавалося,сили
Приносив їм в душі...І квітнучий сад
259

А насправді найвища могутність людини,
Її сила найбільша- у вмінні приймать
Свою слабкість...І камінь гнітючий провини
Не тримати у серці... Себе пробачать
328

Як глибоко в серце вкрадається горе
І власне безсилля руйнує з глибин,
Знайди в собі сили піднятися в гори,
Повіривши в диво цілющих вершин!
302

Якби було нам дано другий шанс,
Ми все б тоді із легкістю змінили...
Розклали зовсім новий вже пасьянс,
На граблі вже б старі не наступили...
246

В одній компанії настали
Часи нелегкі...Водночас
Усі проекти занепали
І в колективі, ніби згас
239

Ти знаєш, хай лишиться світ за вікном...
Там може кричати, допоки є сила...
А ми заховаємось вдома разом
І будем, мов квіти, вирощувать крила...
249

Так часто ми ставимо рамки для Бога...
Прийшовши до Нього, тримаєм в руках
Прописані плани і сильну тривогу...
І тінь недовіри сховавши в серцях,
269

Якщо весь світ здається сірим,
В глибинах серця не сумуй...
Бери палітру і за діло
-Без страху з вірою малюй!
324

Ти можеш троянду у скриню сховати,
Закрити у банці під матове скло ..
Вона не спроможна цьому протистати
І тільки покірно похилить чоло...
182

Ми змалечку живемо так, як треба...
Як прийнято роками у людей...
За віком в нас емоції й потреби,
Думки і навіть вогники очей...
355

А я люблю простих людей...
Таких, які говорять щиро...
Які сміються до дітей,
Не мріють про розкішну віллу...
342

Я бачив кохання не раз на екрані...
У шоу та фільмах, в рекламі всього...
Читав у романах сльозливі зізнання...
Та, щиро зізнаюсь, що серця мого
203

Земля затісна вже для люду...
У світі натовпу й речей
Самотньо серце б'є об груди...
І так бракує нам Людей...
196
Виготовлення вуличок на будинок