Ми змалечку живемо так, як треба...
Як прийнято роками у людей...
За віком в нас емоції й потреби,
Думки і навіть вогники очей...
А я люблю простих людей...
Таких, які говорять щиро...
Які сміються до дітей,
Не мріють про розкішну віллу...
Мамо, відпусти мене будь ласка...
Знаю, в світі повно небезпек:
Може обпекти гаряча праска,
Чи зі столу впасти повний глек,
Зігріте на сонечку поле,
Медове тепло навкруги...
А небо глубоке й прозоре,
Згубились його береги...
Бабуся шила ковдру з лоскутків,
Дбайливо кожен клаптик пришивала...
А потім, накриваючи на стіл,
З хлібини крихти бережно збирала...
Бабуся тримала онучку за руки...
Маленькі долонькі до теплих грудей
Підносила ніжно... Сміялась онука
І світло лилося з дитячих очей...
Які неймовірні бабусині руки,
Так солодко пахнуть парним молоком...
Так ніжно вони обіймають онуків...
Так щиро завжди зігріють теплом...
Бабусю, дозволь доторкнутись рукою
До зморшок глибоких твоїх на чолі...
Назавжди маленька я поряд з тобою...
Для мене ти ангелом є на землі...
Він мав усе- сім'ю, роботу,
Багато друзів, власний дім...
Звичайні клопоти й турботи...
Усе для щастя та утім,
Прийшло мале хлоп'я до магазину
На вигляд років п'ять, можливо, шість
Дивилось дуже довго на вітрину...
Здивився продавець: "Оце так гість!"
Я бачив кохання не раз на екрані...
У шоу та фільмах, в рекламі всього...
Читав у романах сльозливі зізнання...
Та, щиро зізнаюсь, що серця мого
Земля затісна вже для люду...
У світі натовпу й речей
Самотньо серце б'є об груди...
І так бракує нам Людей...
Пустеля безмежна- безкрайні простори
Сухого залитого сонцем піску...
Неначе, безводне, розпечене море...
І він- подорожній...Один на шляху...
Уяви, цього всього могло б і не бути...
Тих, хто поруч: коханих і рідних людей...
Голосів таких звичних ніколи ти міг би не чути...
Нами втраченна цінність у світі порожніх речей ...
У світі великих людей
Успішних,впливових,багатих...
У морі великих ідей
Так важко себе відшукати...
Дерева наче пролітали...
Він швидко гнав велосипед ...
Образа серце обпікала...
Бездумно з гнівом мчав вперед...
Не дивися на тих, хто досяг висоти,
Випиваючи заздрість- отруту жахливу...
Спромоглися вони, значить зможеш і ти!
Хай кричатиме страх в голові: "Неможливо!"
Вони над ліжечком стояли....
Онучка спала мирним сном....
У сивім серці оживали
Минулі спогади теплом...
У темній холодній в'язниці
Зустрілися двоє людей...
Один з них провів у темниці
Прикутий багато ночей...
Коли втома на душу лягає,
А навколо сірішає світ...
І здається, що сили немає...
Ріже серце невидимий гніт...
Він все життя шукав любові...
Із перших тижнів сирота...
Знайти підтримку в рідній крові
Не міг...Щоразу на свята,
Роки біжать, усе минає
І те, що вчора ще було
Для нас життям- в душі лишає
Лиш теплі спогади...Крилом
Вона часто любила у юні роки
У думках малювати майбутнє кохання:
Романтична вечеря, над ними- зірки...
Білосніжні троянди, сльозливі зізнання...
Стара віконна рама
І килим на стіні...
Пере руками мама
Сорочечки льняні...
Життя- це не час, коли в серці з жалем
Чекаємо літа...Так легко спізнитись...
Це вибір під теплим осіннім дощем
Неначе дитя, танцювати навчитись!
Солодкий сон умить розтанув
Під гуркіт грому за вікном...
Вода з небес, неначе з крану,
Лилася зливою...Чолом
Повільно розплющила заспані очі...
Відчула, як ранок цілує чоло...
І перше проміння ласкаво лоскоче
Десь глибоко в серці...Солодке тепло
Особливо раніше про щастя не думав...
Просто жив, як усі швидкоплинним життям...
Мав причини для сміху, а часом- для суму...
Ставив цілі далекі і йшов по рокам,
Серпневий солодкий ранок
І перший опалий листок...
"Не треба... Ще зовсім рано..."
В глибинах своїх думок
Яке це диво- просто жити!
Вдихати п'яний аромат
Таких солодких барвів літа...
Коли, неначе мармелад,
Під сонечком грілися вишні,
Дрімало ранкове село...
Та раптом автівка розкішна
(Тут вперше подібне було)
Здається, просто кольори...
Яскраво-жовтий, світло-синій...
Якщо поглянути згори
-Лиш поєднання рівних ліній...
Я абетку добре знаю,
Навіть більше, вам скажу:
По складах давно читаю,
Хоч до школи не ходжу.
"Куди заходить сонечко?"
- спитав онук у мене.
"Там є якесь віконечко?
Чи двері є у неба?"
Вечоріє, вечоріє -
Сонечко йде спатки.
У дворі щораз темніє,
Йдуть до сну малятка.
На канікулах зимових
У бабусі я в гостях.
Від святкових днів казкових
Дивовижні відчуття.
Бабця нам варила борщик-
Смачний, червоненький.
Укладала все у горщик-
Глиняний, гарненький:
Зранку сонечко ласкаве
Пробудилося зі сну.
До всього воно цікаве,
Інтересно все йому.
Моя Україно -
Краса неймовірна!
Люблю тебе вірно,
Рідненька країно.
Коли проблеми, мов гори високі,
лягають тінню зневіри на шлях...
Вогнем згасає сердечний твій спокій...
Не бачиш вихід... Мов спійманий птах,
Автобусом Аня й Артемко
Біленького Біма бабусі
Везли. І везли веретенко,
Голки , і гантелі, і груші.
Пропало сонечко яскраве.
Сумує, сховане в хмарини.
І небо сіре, не ласкаве -
Вже тиждень дощик йде, щоднини.
Зацікавлена Маринка
Спостереження веде:
Як ведмедик ця хмаринка,
Ведмежатко наче йде.
Лан широкий кукурудзи
Простягнувся за селом.
І Опудало там, друзі,
Пильно поле стерегло.
Радість, радість у Катрусі-
Цілий тиждень у селі!
У рідненької бабусі
Втішно дівчинці малій.
"А" - важливий вітамін,
Помічник для зору він,
Від інфекцій захищає
І рости допомагає.
Не будуйте життя на піску...
На основі хиткої омани...
Цю споруду, мов келих крихку,
Рознесуть по світах вітругани...
А щастя для кожного в світі своє...
Для когось- це келих з питною водою...
Як часто не бачимо того, що є,
У мрії пірнувши свої з головою...
Дуже творча я дитина-
Музику люблю й пісні.
Барабан на іменини
Вчора принесли мені!
Обійму вас міцними крильми,
Пригорну вас до серця, рідненькі.
Захищу при потребі грудьми,
Найдорожче - дитина для неньки.