Нa панщині пшеницю жала;
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, − пошкандибала
Івана сина годувать.

Мамо, настала весна,
Квітне верба запашна,
Річка в долині синіє.
Мамо, настала весна,

Чи є в світі що світліше,
Як мамині очі,
Що все зорять за дітками
Вдень і серед ночі?

Наша мати,
Як голубка сива
Любові крильцями
Усіх нас прикрила.

День травневий, день весняний –
Трави й квіти весняні.
Навкруги – куди не глянеш:
Все всміхається мені.

Ще в колисці немовля
Слово «мама» вимовля.
Найдорожче в світі слово
Так звучить у рідній мові:

Мамо найдорожча,
Мамочко єдина,
Щирі побажання –
Від доні, від сина.

Як настане вечір, тихо і злегенька,
українську казку каже мені ненька.
Я тоді до неньки тілом всім тулюся –
бо цікаво слухати і боюся...

Матінко моя єдина!
Ти ждя мене цілий світ!
І хоч я мала дитина,
Хоч мені лиш кілька літ,

Матусю наша, ми це знаєм:
Багато ангелів є в Божім раю,
Та на землі лише один між нами:
Це наша мама!

Чому так багато
Довкола тепла?
Це мамине свято
Весна принесла.

Якось я спитала у Весни:
- Ти чому приходиш, поясни?
І весна сказала прямо:
- Поспішаю я на свято Мами!

Мамо люба, добра, мила —
Як іще назвать тебе?
Це ж для мене ти пошила
З шовку плаття голубе.

Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
- На, вдягай, синочку!

Я прокидаюсь рано,-
Тихенько лежу, не встаю.
Тільки спросоння погляну,
Бачу матусю свою.

Вмиває кішка кошенят,
Вмиває кізка козенят.
Мене водою з милом
Щоранку мама миє.

Восьме березня настало –
Славне свято всіх жінок,
І сьогодні ми позвали
Наших мам у дитсадок.

Можна у світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати,
Гору найвищу штурмом узяти,

Снилось мені ясне сонце,
Що в хаті світило, -
А то лиш так моя мама
Дивилася мило.

Ой, яка ж бо Ти, Матусю,
Дорога та мила,
Того словечком сказати
Не моя ще сила..

Пам'ятаймо, милі діти,
Пам'ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі,
Найдорожчі – наші мами!

Мамине свято
Я зустрічаю.
Я для матусі
Віршик вивчаю.

Мамині руки – щедрі, робочі –
Втоми не знають з ранку до ночі.
Вранці, коли ще усі спочивають,
Сонце, напевно, вони піднімають.

Ми своїми вправними руками
Вишивали рушничок для мами,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.

Мама! Мама! – гарне слово,
Тільки скажеш – все готово!
"Мамо, кашки!" – кашка є.
"Мамо, чаю!" – вже наллє.

Матусю, дай ручки твої поцілую,
За шийку тебе обійму,
І щічки погладжу.
Ти знаєшь, матусю,

- Я на ковзанку піду!
- А коли ж до хати?
Тільки мама може так
Лагідно спитати.

У дитячому садочку
Дітки грали в "маму й дочку".
На дві групи поділились.
Одні вчили - другі вчились!
Ласкаво матуся
Будила зраненька
Маленьку Мартусю,
Що спала чемненько.
Я разом із татусем
Готував сніданок.
Поки зготували все,
Проминув вже й ранок.
Обійму вас міцними крильми,
Пригорну вас до серця, рідненькі.
Захищу при потребі грудьми,
Найдорожче - дитина для неньки.
Якщо говорити між нами, 
То все починається з мами. 
І казочка перша у світі, 
І сонячна подорож в літо. 
Де шкарпетки татуся, 
Окуляри дідуся, 
Де сестрички рукавичка 
І моя нова скарбничка, 
Прокинулась солодко зранку...
Без звичної втоми і вмить
Крізь запах незвичний сніданку
Відчула - щось, ніби, горить!

Руки мамині найтепліші.
Як мені їх не любити?
Ще до року мене вчила
Слово "мама" говорити.

Я йшла і усміхалася до себе,
І люди озирались мені вслід...
Я поглядом горнулася до неба
І слухала, як тихо пахне цвіт...

Людські життя,немов дзеркала...
В них відображення людей...
І я не раз це помічала,
Коли дивилась на дітей...

Захотів Іван дружині
Борщ смачний зварити нині.
Ось зібрався на базар
Подивитись на товар.

Дідуся чарують: ліс, озера, гори,
Поля, луги і степові простори.
Уже цвіте на скронях повно сивини,
Але для мене в нього повно дивини:

Щастя прийшло до людини,
В серце хотіло ввійти
Та наштовхнулось на стіни...
Їх не змогло обійти...

Бережіть свої зорі, благаю...
Їх так легко насправді згасити...
Та чи знову вогнем запалає?
Мертва зірка не може світити...

Навчи мене жити так,
Щоб зранку ,відкривши очі
Усміхненим, мов дивак,
Ходив увесь день до ночі...

Темно в кімнаті і тихо-тихенько...
мати вкладає дитятко до сну...
Вмостить подушку зручну і м'якеньку...
Казку почне ,немов ту таїну...

Які неймовірні бабусині руки,
Так солодко пахнуть парним молоком...
Як ніжно вони обіймають онуків...
Так щиро завжди зігріють теплом...

За які заслуги, я не знаю,
Бог мені в житті тебе послав...
Мовби янголятко те із Раю,
Він тебе, рідненька, дарував...

Місяць по небі
Серпанком пливе…
Зорі з хмаринками
В хованки грають…

Сьогодні все мов зупинилось...
Кругом лиш тиша, а вони
Сидiли двоє на балконi
Бо так чекали вже весни.
Загубився Владик нині
У продуктовім магазині.
А людей - що не пройти!
Як же маму тут знайти?
На очах бриніли сльози срібно сиві,
А у серці тої сварки післясмак....
Не під силу так ужалити кропиві,
Як словам...І тій образі у серцях...
Героям також часом треба
Залишить подвиги свої...
Спуститись втомлено із неба
І скласти крила на землі...