Вірші про різне

Захотів Іван дружині
Борщ смачний зварити нині.
Ось зібрався на базар
Подивитись на товар.

153

Дідуся чарують: ліс, озера, гори,
Поля, луги і степові простори.
Уже цвіте на скронях повно сивини,
Але для мене в нього повно дивини:

308

Руки мамині найтепліші.
Як мені їх не любити?
Ще до року мене вчила
Слово "мама" говорити.

481

Щастя прийшло до людини,
В серце хотіло ввійти
Та наштовхнулось на стіни...
Їх не змогло обійти...

227

Бережіть свої зорі, благаю...
Їх так легко насправді згасити...
Та чи знову вогнем запалає?
Мертва зірка не може світити...

168

Навчи мене жити так,
Щоб зранку ,відкривши очі
Усміхненим, мов дивак,
Ходив увесь день до ночі...

429

Темно в кімнаті і тихо-тихенько...
мати вкладає дитятко до сну...
Вмостить подушку зручну і м'якеньку...
Казку почне ,немов ту таїну...

285

Які неймовірні бабусині руки,
Так солодко пахнуть парним молоком...
Як ніжно вони обіймають онуків...
Так щиро завжди зігріють теплом...

230

За які заслуги, я не знаю,
Бог мені в житті тебе послав...
Мовби янголятко те із Раю,
Він тебе, рідненька, дарував...

275

Місяць по небі
Серпанком пливе…
Зорі з хмаринками
В хованки грають…

669

Сьогодні все мов зупинилось...
Кругом лиш тиша, а вони
Сидiли двоє на балконi
Бо так чекали вже весни.
229

Загубився Владик нині
У продуктовім магазині.
А людей - що не пройти!
Як же маму тут знайти?
175

На очах бриніли сльози срібно сиві,
А у серці тої сварки післясмак....
Не під силу так ужалити кропиві,
Як словам...І тій образі у серцях...
143

Героям також часом треба
Залишить подвиги свої...
Спуститись втомлено із неба
І скласти крила на землі...
134

Яка ціна душі людської?
І чим змогла я заслужить
Це диво, Господи, з Тобою
В своїй молитві говорить...
206

Прекрасне, безцінне, незвідане диво
-Тримати у ручках дві рідні руки!
Маленькій людині життєво важливо,
Щоб поряд із нею ступали батьки...
530

Колись у дитинстві далекім і босім
Почула бабусині дивні слова...
Тоді незбагненні та в пам'яті досі
Їх суть загадкова лишалась жива...
133

О скільки радості й краси
У теплій посмішці дитячій!
Вона- чистіша від роси!
Промінням сонячне неначе,
451

Він міг годинами дивитись у вікно
На поспішаючих незмінно перехожих...
З гіркою думкою змирився вже давно...
Усе, що звично їм, зробити він не зможе...
106

А я закохана в життя!
І розлюбити вже не зможу...
У грудях серденька биття
- Безцінний дар! Дарунок Божий!
153

За містом великим в будинку одному
Жив разом з синами старий чоловік...
Щодня працювати, забувши про втому,
Він з самої юності ранньої звик...
361

Так хочеться часто сховатись від світу,
Який так багато несе темноти...
В далекі краї ,мов та птаха,злетіти,
Торкнувшись крилом до безмеж висоти..
136

Ти можеш казати, що люди жорстокі...
Не мають любові, не творять добра...
Утратили ціну моралям глибоким...
Що в світі так мало лишилось тепла...
103

Від'їхав поїзд від перона
Під сяйвом сонячних хмарин...
У глибині його вагона
Зустрілись двоє... З них один,
224

А свічка лишається річчю, не більше...
Холодному воску не сила світить...
Тут мало лиш бути....Потрібно щось інше...
Щоб стати світилом- потрібно горіть!
79

А час- всього лише пісок,
Який біжить кудись без спину
У нас між пальців...Кожен крок,
Який ми робимо- хвилини...
72

Хмаринки в променях купались,
Зігріті сонячним теплом...
В той день з прогулянки вертались
Дві жінки з дітками разом...
350

Пухнасті хмаринки від сонця сіяли!
У затінку саду сиділи разом
Бабуся й онучка... Про щось розмовляли...
І пахли розмови солодким теплом...
222

Він був тоді ще геть маленьким,
Коли вертаючись з гостей,
Почув у такт свого серденька,
Як грав скрипаль серед людей...
105

Вже так влаштовано цей світ,
Споконвіків першочергово
Людина думає про хліб...
Живе й працює задля нього...
132

Не влаштовуйте культу людини,
Не підносьте її до зірок
І не падайте вниз на коліна...
Бо людина-людина - не Бог...
69

Маленьке серденько забилось у лоні
І жінку змінило воно назавжди...
Щоночі складає в молитві долоні,
Щоб Бог її сина вберіг від біди...
137

Заснула мати з сином на руках ,
Під тихий стукіт рідного серденька...
З солодким ароматом на губах
Цілованих тих ручечок маленьких...
226

Птахи мого дитинства відлетіли,
Лишивши в спогадах теплі думки...
Як я так щиро збагнути хотіла
Своєї неньки предивні смаки...
111

Стояла осінь пізня норовлива,
Вечірній дощ-найхолодніший із дощів...
А в неї в серці вже не дощ-страшенна злива...
А в голові не тихне вирок лікарів...
104

Вони були схожі...обидві любили
Ще змалечку квіти! П'янкий аромат
Медово-солодкий, здавалося,сили
Приносив їм в душі...І квітнучий сад
57

А насправді найвища могутність людини,
Її сила найбільша- у вмінні приймать
Свою слабкість...І камінь гнітючий провини
Не тримати у серці... Себе пробачать
75

Зайшов до крамниці хлопчина маленький...
Одягнутий бідно... У змерзлих руках
стискав гаманець, весь у латках, старенький...
Із видом поважним і щастям в очах
111

Як глибоко в серце вкрадається горе
І власне безсилля руйнує з глибин,
Знайди в собі сили піднятися в гори,
Повіривши в диво цілющих вершин!
63

Проміння, мов рідні долоні,
Весь світ огортали теплом...
Із татом малесенька доня
Гуляли у парку разом...
239

Він завжди хотів бути кращим
І всього в житті досягти!
Відмінно навчався у класі,
Натхненно ішов до мети...
123

Вона прокинулася вранці через тишу,
Дано відчути це далеко не усім...
А тільки жінці, яка звикла всіх раніше
Вставати вдосвіта, щоб встигнути своїм
102

Якби було нам дано другий шанс,
Ми все б тоді із легкістю змінили...
Розклали зовсім новий вже пасьянс,
На граблі вже б старі не наступили...
46

Перші кроки назустріч морю...
По вогкому піску, попри страх...
Черепашки невміло, юрбою
Поспішали прокласти свій шлях...
59

В одній компанії настали
Часи нелегкі...Водночас
Усі проекти занепали
І в колективі, ніби згас
74

Ти знаєш, хай лишиться світ за вікном...
Там може кричати, допоки є сила...
А ми заховаємось вдома разом
І будем, мов квіти, вирощувать крила...
63

Вона сиділа край вікна
В напівпорожній електричці...
Як завжди, втомлено-сумна...
Цей стан давно для неї звичним
59

Так часто ми ставимо рамки для Бога...
Прийшовши до Нього, тримаєм в руках
Прописані плани і сильну тривогу...
І тінь недовіри сховавши в серцях,
63

Якщо весь світ здається сірим,
В глибинах серця не сумуй...
Бери палітру і за діло
-Без страху з вірою малюй!
147

Ти можеш троянду у скриню сховати,
Закрити у банці під матове скло ..
Вона не спроможна цьому протистати
І тільки покірно похилить чоло...
63
Таблички на паркан Злий собака