А в повітрі сніжинки

А зима вже сидить на носі,
Ми ж ,мов діти, чекаєм тепла...
Проводжаємо поглядом осінь,
З-за вікна із прозорого скла...


А в повітрі сніжинки кружляють,
Перші вісники білі зими...
Вони ,певно,і гадки не мають,
Не чекаємо на них іще ми...


І бажання немає ловити,
Мов дитя, білий сніг язиком,
Бо душа ще так рветься до літа
І сумує за теплим піском...


Надто мало нам сонця дісталось,
Теплу осінь мороз відібрав...
Ну а серце ще в літі зосталось
Серед квітів і сонячних трав...


Ще так хочеться стиглу малину
Обривати з квітучих кущів,
Смакувати солодку ожину
Під пташиний замріяний спів...


Ще так хочеться ,нече ті діти,
Виплітати із квітів вінки...
Посміхатись,сміятись,радіти...
І вдихать аромати пянкі...


Та морози гудуть за дверима,
Небо сіре,сумне,мовчазне...
Тихо осінь уходить незрима...
І вбрання забира вогняне...


Та коли уже снігом холодним
Буде вкрита земля на свій сон,
Ми збагнемо, що все це природно...
Це незримий таємний закон...


Є у всього кінець і початок
І потрібно збагнути зуміть,
Що зима нас навчає чекати,
Відпускати і з вдячністю жить...


Все для чогось дається людині
І дощі у житті протяжні...
Щоб омивши себе від гордині,
Запалали ясніш навесні...


Бо найбільшої цінності літо
Набуває у людях тоді,
Коли треба мороз полюбити,
Запаливши тепло у собі...

Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар