Ми часто думаєм в думках...

У них обох були сади...
Стояли поряд їхні хати...
Щодень, без винятку завжди
Ходили зранку доглядати...

Обоє мріяли про те,
Як прийде осінь кольорова!
Напоїть сонце золоте
Врожай для кожного чудовий!

І як збиратимуть плоди
-За всі старання нагороду!
Ходили з радістю в сади
Вони у будь яку погоду!

І часто бесіди вели,
Свої надії відкривали...
Раділи разом, як цвіли
У них дерева і чекали

На щедру осінь у серцях!
І, ніби, все ішло до того,
Але, чомусь, все склалось так,
Що урожай лише в одного

Був дійсно гарним і рясним
І хоч і близько їхні хати,
Та видно інший щось робив
Усе ж не так...Йому збирати,

Здавалось, нічого було...
Садок вродив жахливо бідно...
Напевне, гірший на село
Його врожай ...І праця плідна

Уся на смарку...У душі
Відчув образу потаємну...
Думки без винятку усі
Були ображені і темні!

Холодна заздрість пролягла
Незримим каменем у душу!
І замість радості тепла,
Яку відчути, ніби, мусив

За свого друга, із яким
Вони ще змалечку дружили,
Відчув лиш темряву і гнів,
Які пекли, немов кропива...

А друг весь вечір у саду
Збирав врожай його багатий!
"А я візьму і украду!"
Почав в думках своїх складати

Таємний план його сусід...
"Як справедливо- половину!
Це буде чесно- все, як слід...
Я працював в саду невпинно

Ще більше нього, а чомусь,
Такі несхожі результати...
Я з цим так просто не змирюсь!
Все треба в руки cвої брати...

Бо Бог нечесно все зробив
Несправедливо і невірно!
Мене так сильно обділив...
Невже, я маю це покірно

Тепер прийняти? Зовсім ні!
Піду увечері тихенько...
Лиш половину, що мені
Належить в праві, я швиденько

У нього візьму і піду,
А він хай знає, як радіти...
Кінець власноруч покладу
Несправедливості!" Під гнітом

Гіркої заздрості пішов
Він до сусіда тої ночі...
Будинок знав, тому знайшов
Без перешкод усе охоче...

І пес не гавкав- упізнав...
Забрав врожаю половину,
Сліди обдумливо прибрав
І торбу кинувши на спину,

Пішов додому... Цілий шлях
Все виправдовував діяння...
Невпинно твердячи в думках:
"Це справедливість за старання!

Бо хто подбає ще про це ?!"
Прийшов додому, вклався спати,
А зранку вийшов на крильце
(Любив світанок зустрічати

Щоранку з кавою в руках)
І з щирим подивом побачив
- Стояли торби...В серці страх...
Він заховав же все, неначе...

П'янкий медовий аромат
Від стиглих яблук розливався,
Собою повнячи весь сад...
Ховати швидко все узявся,

Але із подивом збагнув:
На місці вкрадене лишилось!
"А звідки це тоді?"...Почув
Він раптом голос....І забилось

Від страху серце:" Це сусід!"
Умить закрив наміцно двері
І переборюючи гніт
Провини темної своєї,

Пішов у двір, а там чекав
Уже сусід ... Йому всміхнувся
І тепло з радістю сказав:
"Пробач, я сливи ще забувся!"

Торбинку слив йому простяг
І не чекаючи питання,
Промовив:" Сталося все так
Несправедливо...Всі старання

Були однакові, а твій,
Чомусь, садок вродив бідніше...
Та не хвилюйся, друже мій,
Я розділив усе! Скоріше

Бери ти сливки запашні,
А я піду уже додому...
Ще розбиратися мені...
Вночі прокрався невідомий

І дещо викрав...Але ти
Лиш не хвилюйся тільки, друже...
Лишилось вдосталь, тож бери!
Пробач що мало так...Я дуже

У серці вірю, що знайду
Того, хто скоїв це діяння
І половину відкладу
Тоді для тебе за старання!

Бо ми ж є друзі! В бідноті
Тебе залишити не зможу!
Найважливіше у житті
Це не врожай, а Воля Божа!

Я знаю, що не залишить
Мене Господь голодувати...
Велике щастя- розділить
З тобою, друже мій...Сказати

Хотів іще щось та змовчав...
Простяг дарунок, посміхнувся
І тепло дружньо обійняв...
І попрощавшись, повернувся

Тоді додому...Ну а він
Ось так залишився стояти...
І тільки темний відгомін
І не збирався догорати

У самій серця глибині...
Його оплата за старання-
Уже не торби на спині,
-У серці камінь розкаяння...

Ми часто думаєм в думках,
Коли з'являються проблеми,
Що все у наших лиш руках...
Якщо ми самі не знайдемо

Скоріше вихід- пропадем!
І з наріканнями на Бога
Себе руйнуєм день за днем,
До прірви стелячи дорогу...

Спинімось прошу! Наш Творець
Не забуває нас ніколи!
Він добре знає наш кінець
І кожен подих...Сильним болем

Йому печуть людські думки:
"Несправедливо це... Я маю
Усе змінити!" Сторінки
Життів з надією гортає...

Для нас давно вже прописав
Прекрасні долі з теплотою!
Для тих, хто серденька віддав
Йому з дитячою любов'ю!

Для тих, хто все приймає так,
Як подарунок для спасіння!
Невпинно дякує в думках...
Для тих, хто з вірою, з терпінням

Чекає Божих нагород,
А не своїх в поривах гніву....
Хто не боїться перешкод,
Приймає все, неначе диво

В житті дароване для них!
Бо долю Богу довіряють!
І розуміють- в них самих
Немає сили...Та здолають

Вони усе разом із Ним!
Нам часто треба зачекати...
А ми хвилюємось, біжим...
І робим помилок багато...

І потопаємо в гріхах...
Та буде день і їжа буде!
Давайте в відданих серцях
Усе відмиємо від бруду!

Запросим Господа до них!
Йому довіримось всеціло...
Немає сили в нас самих...
Та віра Господу- це сила!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар