Добро не завжди на очах...

Село у зелені втопало,
Зігріте сонячним вогнем...
Близ нього килимом лежали
Сільські городи... День за днем

На них невпинно працювали
Селяни ...Зранку до пізна
Свою частину обробляли,
А з ними разом і вона...

Жила поблизу і щоденно
Ходила зранку на город...
Завжди квітучий і зелений
Плодив врожаї, мов завод!

Вона ним з гордістю пишалась
Та мала страх один в душі:
Чомусь давно вже їй здавалось
- Таємно заздрять їй усі!

Завжди з підозрою ходила,
Ловила погляди людей...
Але найбільше невзлюбила
Свого сусіда... Кожен день,

Коли приходила завчасно,
То помічала, як сусід
Поблиз городу її часто
Ходив ...Манило, мов магніт

Його ... Люб'язно привітавшись,
Завжди спішив скоріш піти...
Підозри в серце її вкравшись,
Воліли в ненавість зрости...

Жалілась подружкам щоденно:
"Мені здається- хоче він,
Або щось викрасти у мене,
Або із заздрості причин,

Город мій знищити...Злодюга!
Іще й всміхається мені!
Нахабно дивиться хапуга!
Що аж мурахи по спині...

Та ще й городи наші поряд...
Немов, на зло... Тож робить вид,
Що йде на свій та бачу погляд
Його той заздрісний... І слід

Бува знаходжу на городі!
Уже й не знаю що робить...
Це не сусід, а справжні злодій!
Йому б за гратами сидіть!

Отак щоденно без причини
Його судила знов і знов...
Та ось настала дивна днина...
Він просто взяв і не прийшов

Одного ранку до городу...
Сказали- сильно захворів...
Вона ж велику насолоду
Від того мала! Кілька днів

Ось так раділа... "Справедливість-
Казала подружкам: прийшла!
Його відсутність- справжня милість!"
Та лиш відтоді почала

Вона щоденно помічати,
Як, завжди квітнучий город,
Почав, чомусь, занепадати...
І вже не мала тих щедрот,

Якими тішили врожаї...
Так само поралась щодень...
Та тільки бачила- не має
Вже результатів,а лишень

Зів'яле листя пожовтіле...
Нарешті втомлена усім,
Хоч те раніше не робила,
Та поділилася своїм

Переживанням із одною
З своїх сусідок по землі:
"Не уявляю, що зі мною
Жахливе коїться...В селі

Немов яка нечиста сила,
Засіла десь у темноті...
А, може й правда той сусіда
Мене зурочив...У житті

У те не вірила та сталось
Все почалось, як тільки зник...
Підозри в серце і закрились...
Ото ж пропащий чоловік!

Сусідка слухала, мовчала
Ті нарікання без підстав...
А потім сумно проказала:
"Город твій дійсно занепав,

Як тільки зник він...це не диво...
Адже до того, як злягти
Ще засвіт соцня він квапливо,
Коли ще спала міцно ти,

Приходив з добривом хорошим
На твій город і обробляв,
Бур'ян край зелені порослий
Власноруч швидко прибирав...

Живу поблизу- у віконце
Усе те бачила... Як він
Приходив завжди з першим сонцем
І хоч не знаю я причин

Але одне мені відомо
-Від того слави не шукав...
Творив добро і невідомим
Його для інших залишав!

Я часто бачил, як творить
Такі таємні чудеса...
А потім сталось в нього горе
І зліг з хворобою...Краса

Твого городу й занепала
І дійсно винен в тому він..."
Вона блідою раптом стала:
"Та я ж не знала тих причин!

Я просто думала..." Не стало
У неї слів від каяття...
Як часто з нами так бувало,
Коли судить чиєсь життя

Було так легко...Одягавши
Її у гріх, вести на суд...
До того душу не пізнавши,
Її занурювати в бруд...

Давайте будемо частіше
Судити серце - не людей...
Давайте станемо добріше
І навчимо своїх дітей

На власнім прикладі любити
І бачить світло у серцях...
І не судити...Не судити!
Добро не завжди на очах...

Воно прихованим буває
І ми не бачимо всього...
Нехай не осуд в нас палає
А світить в темряві любов!

Тоді цвістимуть вічно квіти!
Не буде в'янути краса...
Не поспішайте осудити...
Спішить побачить чудеса!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Social button for Joomla

Додати коментар