На тарілку положили
Моркву й картоплину
І розкрилася розмова
Їх наполовину.

У кульбабки капелюшок
Має сотні жовтих рюшок.
Чистотою ясно сяє -
Всіх увагу привертає.

Я йша по вулиці осінній,
Холодний вітер дошкуляв...
Мене усю вдягав у іній
І снігом першим укривав...

А зима вже сидить на носі,
Ми ж ,мов діти, чекаєм тепла...
Проводжаємо поглядом осінь,
З-за вікна із прозорого скла...

Посеред зелені рясної
В садку квітучому зросла
Тендітна яблунька... Весною
Завжди найпершою цвіла!
Село у зелені втопало,
Зігріте сонячним вогнем...
Близ нього килимом лежали
Сільські городи... День за днем
Якби дерева говорили,
Із тихим шелестом вітрів
Вони б, напевно, нам відкрили
Секрети прожитих віків...
Пухнасті рожеві хмарнини
Дрімали під сонцем ясним...
Упали на грунт насінини...
Отримали затишний дім!
У них обох були сади...
Стояли поряд їхні хати...
Щодень, без винятку завжди
Ходили зранку доглядати...
Через луки, через поле,
Пробігав дзвінкий струмок.
Смутку він не знав ніколи,
Дзеленчав, немов дзвінок.
Куди ти, літечко, спішиш? 
Зітреш у травах п’яти.
Біжиш-летиш, біжиш-летиш,
Ніяк не наздогнати.
Сніги сльозами жалісно
Заплакали на диво!
Пташки співають радісно,
Струмки дзвенять щасливо.
Холоднеча, холоднеча,
Вкрали сонечко вітри.
Зацікавлено малеча:
- Ой, коли тепло, коли?
Сплять в нірках мишенята,
Під ковдрою снігів.
Сплять риби й рибенята,
Під кіркою льодів.
-А, чи далеко дні весняні?
Питає дівчинка пташину,
Оту, що сіла на калину,
-Зимові дні , ці, вже останні?
Плаче Мурочка маленька -
Страшно вийти за поріг:
Цілу нічку та зраненька
Сипле й сипле білий сніг.
Збиралась в дорогу Зима,
Складала у лантух майно.
Затрималась в гостях вона,
Пора їй додому давно.
А на гілках вже котенята...
- Найперші вісники весни!
І перші проліски завзято
З в'язниці сніжної стіни
Так легко закохатися у літо...
У лагідну дівочу доброту,
Торкаючись пелюсток ніжних квітів...
У щирість по-дитячому просту...
Гріє сонечко, мов піч,
Вигріває землю.
У жнива - це звична річ-
Спека полуденна.
Летіла у небі хвостата ракета.
Ого, який шлейф! Та це справжня комета! 
Комета із криги та каменю-пилу
Великий хвостище собі відростила!
Там, де сосни і дуби,
Заховалися гриби.
Притулились до травички
Помаранчеві лисички,
"Знову дощ" - сказала мама,
Прочиняючи вікно.
Тиждень дощик безнастанно
Йде щодня, я й звикла давно.
Добігає літечко кінця,
Заглядає у світанки осінь,
За хвоста ловити б вітерця,
Та матуся каже: "Синку, досить!"
У дубовому лісочку
За пеньками, у траві,
Затаїлися грибочки,
Вихованці лісові.
Змагаються хмарини
(І вітерець також)
Котра з них швидше скине
На землю літній дощ.
Сперечалися дерева
Про корисність і красу,
Вибирали королеву
У фруктовому саду.
Корнішони-огірочки
Поховались під листочки.
Пишне листячко зелене
Заступило їх від мене.
Смачненькі полунички,
Червоні, яскраві,
Несу для сестрички,
Я сам назбирав їх.
Поспішало літечко в садок,
Ягідки несло до діточок.
Полунички ранні, запашні.
І малинки-гудзички смачні.
Любить зиму дітвора,
Тішить діток диво - сніг.
Щастя й радості пора,
Скрізь дзвенить дитячий сміх.
Кличуть зиму дітки щиро:
"Вже прийди, насип снігів!
Де ж ти, зимо, заблудила?
Хто б тебе знайти зумів?"
Дітки, маєте ви знати,
Як всі місяці назвати.
Перший місяць Січнем зветься,
Сипле снігом, мов січеться.
Дуже дощик я люблю,
Коли дощик йде - не сплю!
Одягну дощовичок,
В ньому я - боровичок!
За парканом, на лозині,
Винограду стиглі грона,
А на них - рої осині -
Небезпечна охорона.
У лісочку, на горбочку
Красувалися гриби.
І хвалився гриб грибочку:
"Красивіший я, ніж ти!
Грудень - місяць подарунків,
Дуже любить дітвора!
Стільки радісних пакунків:
З-під ялинок, з-під стола!