— Осене, осене, звідки прийшла?
Що ти нам, осене, принесла?
— З поля прийшла я, із темного бору.
Все принесла, чим багата, в комору.

Уже і вересню кінець,
Настали дні холодні,
До нас, я чула, морозець
Прийде вночі сьогодні.

Червоним золотом із груші
Останнє листя потекло.
Останній трактор з поля рушив,
А птиця стала на крило.

Утекла від мене річка,
Понесла вербову зелень.
І найменшенька травичка
Поховалася під землю.

Давно вже попрощали нас
З-під неба журавлі,
Пташки замовкли у гаях,
І втихло на землі.

Щодня через леваду,
Через кленовий міст
Шле яблунька із саду
Мені за листом лист.

Осінню дмухнуло,—
Висохли квіточки.
Хмуро, безпритуло
Глянули садочки.

Ось осінні оси — ось!
Я пасу осінніх ос.
Синю сливу роздушу,
спілу грушу надкушу —

Нарядилась осінь
в дороге намисто,
золоте волосся
розплела над містом,

Кружляє над нами
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.

У садочку біля хати
Наша липка зацвіла.
Це тому скажу, малята,
Липню черга вже прийшла.

Дід Мороз несе мішок —
В ньому теплий кожушок.
Ой ти, діду-дідусю,
Зігрій нашу Ганнусю!

Пролітають біленькі сніжинки
І сріблясто на сонці блищать.
Мамо, мамо, чому я сніжинки
Не умію ніяк упіймать?

Встав із ліжечка Борис,
До вікна — аж біло скрізь.
Щось летить, неначе цвіт
Засипає цілий світ.

Запорошила землю пороша,
Я вертаюся в рідні краї.
В дитсадочку ялинка хороша.
З Новим роком, малята мої!

Лютий морозець гукає –
Малюки нехай тікають.
То пройма до кісточок —
Одягаю кожушок,

Попід вікнами Мороз
Ходить-щулиться,
То загляне у садок,
То на вулицю:

Пов'яли пишні квіти,
Затих осінній сад.
Туманом ліг на віти
Холодний листопад.

Снігу, білий сніжку!
Посипай доріжку!
Насип цілу гору
Біля цього двору.

Похвалилася Яринка:
— Є у мене вже ялинка!
Ще нема ні в кого, знаю,—
з вас усіх я перша маю!..

Червоніють снігурі
На снігу під липою.
Йде в кожусі Дід Мороз —
Аж сніЖок порипує.

День надворі білий-білий,
біле все навкруг,—
наче лебеді летіли
і губили пух...

Снігобуд! Снігобуд!
Наробили ми споруд
Носить сніг дітвора —
У дворі росте гора.

Зима — це наша мати,
А хмара — наша хата.
Усі ми сестри рівні,
Сніжиночки - царівни.

Ялиночко зеленая,
Ялиночко моя!
Яка ж бо ти гарнесенька,
Яка ж бо ти мала!

Зимонько, де ти?
Намети замети.
Ми тебе стрічатимем
З лижами й санчатами,

В чистім полі порожньо,
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.

А мої дерева
схожі на лева.
Разом лапи склали
в гриви заховали.

— Насуплю я брови, — говорить зима,
— І вітер з морозом повіє:
Усе скрізь загине — рятунку нема!
Під снігом замре, заніміє.

Летять, летять сніжинки
На поле, ліс і сад,
Веселий свій таночок
Танцює снігопад.