Медові пряники

Подвір'я в променях купалось,
В садочку вітер шепотів...
Маринка з радістю збиралась
Побігти гратися на двір!

Уже і двері прочинила
Та раптом з кухні пролунав
Ласкавий голос:"Я зробила
Медове печиво! " Пройняв

Солодкий запах всю кімнату...
Зайшла бабуся, а в руках
Смачного печива багато...
З теплом у люблячих очах

Старенька лагідно сказала:
"Бери з собою у садок!"
І обережно переклала
Медові пряники в судок...

Маринка тішилася дуже
Сачнючим ласощам своїм!
"І пригости, рідненька, друзів!
Там маєте вистачити всім!"

-Сказала всміхнено старенька...
Маринка швидко удала
Що не розчула і скоренько
В садочок гратися пішла!

Медові пряники манили...
Її улюблені... В думках
Вона давно уже і зїла
Усе до кртхточки! В очах

Горіла радість і тривога...
"Ділитись печивом? Еее ні...
Тихенько з'їм біля порога
І все дістанеться мені!

А потім піду вже до саду
І буду гратись з усіма!"
Та раптом вчула десь позаду
Знайомий голос... Крадькома

Хотіла печиво сховати,
Але не встигла... Підійшла
До неї подружка- Рината...
Як завжди всміхнена була!

Маринка зразу засмутилась...
"Тепер прийдеться пригостить..."
Та вмить подумавши, спинилась,
Вона вже знала що робить...

Почала раптом удавати,
Які гіркі були на смак
Медові пряники... "Ринато,
-скривившись, мовила: це жах!

Ти уявляєш, так зраділа,
Коли бабуся напекла
Медове печиво! Спішила,
Щоб пригостити всіх! Була

Така я радісна та потім,
Аби упевнитись в смаку,
Один я спробувала... В роті
Відчула терпкість я гірку!!!

Від неї миттю я скривилась...
Таким не вдасться пригостить...
Від того сильно засмутилась...
Та що лишається робить?

Бабуся ранок весь робила...
Прийдеться їсти те, що є...
А так солодкого хотіла..."
Притисла печиво своє

Вона міцніше, опустивши
Скоріше погляд до землі...
Рината голову схиливши,
Тихенько мовила:" В селі

І правда діток так багато,
Які б зраділи смакоті...
Для них було б це справжнє свято!
Вони так рідко у житті

Солодкі пряники смакують..."
Маринка з печивом в руках
Згадала тата, що працює
На власній фермі... У містах

Буває часто він і гроші
Вдається гарні зароблять,
Тому і пряники хороші
Вона щоденно смакувать

Вже змалку звикла...Часто тато
Привозить ласощі смачні...
А ось в родині у Ринати
Лишень сухарики одні...

Коли б у гості не ходила,
Ні раз не бачила щоб та
Цукерки з братиками їла...
Та завжди всміхнена, проста

Вона ніколи й не жалілась...
Про інших думала- про всіх...
І навіть зараз засмутилась
Не через себе, через тих,

Хто не скушкує...Раптом стало
Їй гірко-гірко на душі...
Рината тихо проказала:
"Мені так шкода, що усі

Гіркими пряники вдалися...
Та не засмучуйся, прошу!
Маринко, подружко, всміхнися!
Я знаєш, зараз принесу

Для тебе дещо!"- проказала
І швидко зникла між кущів...
Коли вернулася, тримала
В руках льодяник..."Приїздив

До мене вчора мій хрещений
І цей льодяник дарував...
Сказав- солодкий незбагненно!
Його у місті купував!

Тримай! Ти більше хочеш, знаю,
А я скуштую в другий раз...
Пробач, додому поспішаю
В городі таткові вже час

Допомогати!"- це сказавши,
Побігла всміхнена у дім...
Маринка трохи постоявши
З медовим печевом своїм,

Також сумна пішла додому
З новим льодяником в руках...
У серці сила невідома
Змінила в пряниках весь смак...

Здалася солодість гіркою
І стало гірко на душі...
Хотіла з'їсти все одною
Та щось змінилося...Усі

Згадались друзі і відчула
В серденьку сором...У ту мить
Вона душею осягнула,
Яке це диво- розділить

Із кимось те, що є у тебе...
Для когось радість дарувать!
І як Ринатка за потреби
Останнє з щирістю віддать...

В Ринати очі так світились
І не від жалості за тим,
Що без льодяника лишилась,
А щирим вогником ясним!

І їй так солодко і гарно
Було від того на душі...
Шукати солодість ту марно
В медвих пряниках...Усі

Вони не здатні порівнятись
Ніколи силою з добром!
"Спасибі,- мовила: Ринато..."
Вона у серденьку з теплом...

Найбільшу цінність зрозуміла
І посміхнувшись у думках,
Маринка миттю поспішила
З медовим печевом в руках

В садочок- друзів пригощати!
Та спершу вирушила в дім,
Аби для подружки Ринати
Знайти в комодику своїм

Найкращу лялечку, що мала...
Усю дорогу не вустах
Була усмішка- уявляла
Ринату радісну в думках!

І так їй солодко робилось,
Неначе всі земні смаки,
Варенням сонячним пролились
В маленьке серденько з щоки

Скотилась слізка срібно-сива
Чекали друзі вже її...
Вона несла до них щасливо
Медові пряники свої!
Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Поділіться з друзями:

Додати коментар