Великий собака

Великий собака білий
На зиму чекав всю осінь.
Він мріяв про заметілі,
Та падав не сніг, а дощик!

Раптово одного ранку
Собака побачив диво-
Подвір'я і сходи ганку
Біленьким сніжком накрило!

Зимою потішно псові,
Хотіла душа співати ,
Тому шепотів котові:
"Вставай, скільки можна спати?

Давай ми з тобою, друже,
Підемо у двір гуляти."
А кіт до зими байдужий,
Не вийде ніяк він з хати..."

"Удвох веселіше значно!
Ходімо! Вже досить спати!"
Та ,мабуть, котові лячно,
А може він мерзне в лапи?

І хоч, сам гуляв собака,
Та серце його раділо -
Довкола не дощ, чи мряка -
Довкола все сніжно - біле!

Високі замети сніжні
Казковими виглядали,
Пса білого в білосніжне
Так легко вони ховали.

У сніжний намет охоче
Ховався пес з головою.
Світились від щастя очі,
Для нього було це грою.

Захеканий та безсилий
З прогулянки пес вертався,
Проте був такий щасливий-
Нарешті зими діждався!


Автор вірша Наталія Паснак (Мельник)

Додати коментар