Вертеп – Молитовне прославлення Бога через театральне дійство, яке представляє Різдвяну містерію: римських воїнів, царя Ірода, Трьох Царів, смерть і т.д.
Одна з найкращих оздоб Різдва – вертепні дійства. Незважаючи на занепад старих традицій, вертепи залишаються улюбленими формами мистецького вираження різдвяної радості. Це театр, у якому тимчасово акторами стають всі охочі. Це дійство, яке відображає дитячу щирість та зрілу віру. Вертеп – це своєрідний простір, якого не торкається час.
Вертепні сценки, які хоча й міняються з часом, у своїй суті передають містерію Різдва. Міняються літературні та сценічні форми, однак не міняється основна вістка, про яку розповідають Ангели, Пастухи, Царі. Український вертеп веде свій родовід від барокових інтермедій, які у XVII – XVIII ст. на українські землі прийшли із Західної Європи.
В українському варіанті духовних драм та інтермедій велику роль відіграв фольклорний елемент. Навіть передаючи біблійні історії, відомі й невідомі автори вплітали в сюжет побутові сценки та соціальні мотиви. Як окремий різновид лялькового театру вертеп одразу увійшов у моду, який поєднав духовні містерії та сценічну гру. Таким у Західній Європі він з’явився десь у XVI ст., а звідти прийшов у Польщу та Україну.
Вертеп, з яким ходили спудеї, бурсаки, а згодом і ремісники та селяни по хатах найзаможніших господарів, – це велика, до чотирьох метрів висотою і до трьох метрів шириною дерев’яна коробка, зроблена з тонких дошок та картону. Сама назва „вертеп” є символічною, адже на церковнослов’янській мові це слово означає земляну печеру, в якій народився Ісус Христос. Коробка була поділена на два поверхи. Горішній поверх представляв Віфлеєм. Тут відбувалися тільки духовні події, пов’язані з Різдвом, сцени з ангелами, магами, пастухами. Внизу в центрі стояв трон Ірода, а збоку висів дзвінок, у який дзвонив паламар. Підлога була встелена хутром, щоб не було видно щілин, які розходилися на всі боки і по яких виконавець водив ляльки. Він стояв за задньою стіною коробки і говорив за ляльок різними голосами, відповідно до ролей дійових осіб. Інколи під час вистави за сценою співав молитви й духовні канти хор, або ж скрипаль грав на скрипці, під яку співали й танцювали ляльки.
З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр. Ляльки зникли, і всі ролі почали виконувати живі актори-аматори. Сценки стали рухливішими, а сюжети – емоційно насиченішими. Була ще одна перевага, яка у „живому” вертепі збереглася аж по нині: будь-яке вертепне дійство за своєю природою інтерактивне і передбачає жваве спілкування між акторами та господарями, що, очевидно, неможливо без імпровізації. Дійові особи у вертепі можна умовно поділити на постійні та змінні. Це повною мірою відповідає двом джерелам походження вертепу – духовній містерії та інтермедії. В поважну, „містерійну” канву вертепу вплітаються такі дійові особи, як три Царі, Ангели, Пастухи, Йосип, Ірод, – цебто справжні біблійні персонажі. Майже в кожному вертепі також є Чорт, Смерть, Воїни, Циган – персонажі, які свідчать про народні домисли до біблійних оповідок, а також відображають міжетнічні та соціальні стосунки. Але так само у вертепі є ті персонажі, які, відповідно до комедійного жанру, змінюються разом з епохою.
Джерело: levko.info
