Великий собака білий
На зиму чекав всю осінь.
Він мріяв про заметілі,
Та падав не сніг, а дощик!
Раптово одного ранку
Собака побачив диво -
Подвір'я і сходи ганку
Біленьким сніжком накрило!
Зимою потішно псові,
Хотіла душа співати,
Тому шепотів котові:
"Вставай, скільки можна спати?
Давай ми з тобою, друже,
Підемо у двір гуляти."
А кіт до зими байдужий,
Не вийде ніяк він з хати..."
"Удвох веселіше значно!
Ходімо! Вже досить спати!"
Та, мабуть, котові лячно,
А може він мерзне в лапи?
І хоч, сам гуляв собака,
Та серце його раділо -
Довкола не дощ, чи мряка -
Довкола все сніжно - біле!
Високі замети сніжні
Казковими виглядали,
Пса білого в білосніжне
Так легко вони ховали.
У сніжний намет охоче
Ховався пес з головою.
Світились від щастя очі,
Для нього було це грою.
Захеканий та безсилий
З прогулянки пес вертався,
Проте був такий щасливий -
Нарешті зими діждався!
