Зажурився Вовк старий:
"Щось зима довгенька!
Хоч бери - сідай і вий,
з голоду, зраненька!"
Третій день голодний Вовк,
бідкався старенький.
Тихо в лісі, де б не йшов,
сніг лежить біленький.
Ні поживи, ні тепла,
лігво холоднюще.
Вкрай зима морозить зла
і щодень то дужче.
Одягнув старе вбрання,
палицю взяв в лапи,
з лісу в поле, навмання,
тихо почалапав.
Ледве лапи волочив,
зморений вовчисько.
Падав вже з останніх сил,
глянув - хутір близько!
"Може вдасться у людей,
їжі попрохати ?
Як здійснити крок оцей,
щоб їх не злякати ?"
Крайня хата, сіна стіг,
аж зрадів старенький.
Відпочити там присів -
запах вчув смачненький.
І давай шукати Вовк,
перерив копицю,
костомаху там знайшов,
з м'ясом, як годиться.
Кістку в зуби і у ліс,
де й взялися сили,
наче скарб додому ніс,
мчав немов на крилах!
А в хатині, у теплі,
спав наш пес Микита.
І не знав, що у дворі,
схованку розкрито.
Бачив пес чудові сни,
і не знав бідненький,
що поцупив Вовк старий
кісточку смачненьку.
