Він мав усе- сім'ю, роботу,
Багато друзів, власний дім...
Звичайні клопоти й турботи...
Усе для щастя та утім,
В глибинах серця порожнечу
Байдуже-темну відчував...
Її не сповнювали речі,
І що б собі не купував,
Не відчував усе так само
Ні краплі радості в душі...
Без кольорів життєва гамма...
Тягнулись дні його усі
Тягнулись дні його усі
Під тінню темної зневіри...
Піл гнітом втоми від життя...
Неначе, хтось душевні крила
Його обрізав на сміття...
Уже втомився це терпіти,
Збагнув у серця глибині,
Що так не хоче більше жити...
Та якось вранці на стіні
Та якось вранці на стіні
Свого будинку він побачив
Об'яву..."ВТОМА ВІД ЖИТТЯ?"
Великі літери, неначе
Змогли пришвидшити биття
Змогли пришвидшити биття
У нього в грудях... Придивився
І прочитав швиденько зміст...
У місті їхньому з'явився
якийсь новий спеціаліст...
якийсь новий спеціаліст...
Якщо повірити об'яві,
То виявлялося, що він
Великий майстер в дивній справі,
Такий в країні є один...
Такий в країні є один...
Він може щастя дарувати!
Лікує втому від життя...
Вже має досвіду багато,
Зробив в науці відкриття
Зробив в науці відкриття
І вивів метод лікування
Байдужих втомлених думок...
У серці билося вагання:
"Шахрай! А може..." Холодок
"Шахрай! А може..." Холодок
Пішов по спині від надії...
"Втрачати нічого, піду...
Від того точно не збіднію,
А так- душею пропаду...
А так- душею пропаду...
Вже сил боротися немає,
Останній шанс, можливо, мій...
У стан депресії впадаю...
Із цим миритися без дій
Із цим миритися без дій
Не хочу!"- Мовив так рішуче
І не чекаючи, пішов
До того лікаря...Жагуче
Було бажання в нього знов
Було бажання в нього знов
Відчути радість, яку втратив...
Зайшов несміло в кабінет,
Не знав із чого розпочати...
Немов прихований секрет,
Немов прихований секрет,
Йому належало відкрити
Та раптом лікар проказав:
"Нема потреби говорити..."
Неначе, все про нього знав...
Неначе, все про нього знав...
"Ви розкажіть мені натомість
Про те, що маєте в житті..."
В ногах відчувши невагомість
І холод сорому в душі,
І холод сорому в душі,
Промовив тихо:"Все я маю...
Дружину люблячу, дітей...
До того гарно заробляю...
Усе, що хочу із речей
Собі дозволити я можу,
Але у серці- темний гніт...
До всіх з байдужістю ворожий
І вже не милий цілий світ...
Уже не радує нічого
І хоч нема на те причин,
Немов одягнутий в тривогу...
Дратує сірий часоплин..."
Промовив лікар:" Треба спершу
Вам здать аналізи і з них
Уже з діагнозом довершу
Картину повну..." Чоловік
Лише зітхнув...А що лишалось?
Якщо потрібно, так і буть...
Усе він здав, хоч і закралась
У нього думка:" Та, мабуть,
Це все ж шахрайство і не більше..."
А далі тиждень пролетів...
І серце билось вдвічі швидше,
Як тільки хтось йому дзвонив:
Чекав діагноз свій почути...
І ось нарешті- той дзвінок!
А в трубці голос повний скрути
І зразу темрява думок...
"Не телефонна ця розмова..."
-Ледь чутно лікар проказав...
"Почути нині я готовий!!!"
Чекати сили вже не мав...
"Ви дуже хворий...Залишилось
Вам жити місяць-півтора...
Із лікуванням запізнились...."
Зробився білим, мов мара...
А лікар далі вів розмову:
"Я мав упевнитися в тім,
Що ви фізично є здоровим,
Щоб розпочати вже своїм
Новим прийомом лікування
Від втоми вашої, думок...
А тут виходить..." Хвилювання
Душі одразу, мов пісок,
Навколо болем розлетілись...
Ще мить тому весь світ лежав
Під тінню сірою...Забилось
Гучніше серце, пригадав,
Як він з байдужістюі бездумно
Проводив дні свої усі...
Почав він плакати безшумно
Сльозами гіркими в душі...
Не слухав далі вже розмову
І навіть слів не розбирав...
Був завжди певний, що здоровий..
Хіба що настрою не мав...
А тут з аналізів виходить,
Що це не просто стан душі...
Згадав, як ноги часом зводить,
Коли ідуть рясні дощі
І зразу зблід... Усю дорогу
До того лікаря в думках
Просив пробачення у Бога
За все, що втрачено в роках....
Коли збагнув що залишилось
Так мало жити- каяття
В глибинах серця запалилось
З жагою сильною життя!
Згадав він люблячу дружину,
Коханих квіточок-дітей
-Красуню донечку та сина...
І як чекали кожен день
Його уваги та любові...
Як намагалися зігріть
Його теплом...Були готові
І хмурий вид його любить...
Він пригадав, коли востаннє
До мами в гості приїжджав...
В своїх безглуздих хвилюваннях
Егоїстично забував
Про тих, хто поряд був- коханих...
Втрачав можливості творить
Для них дива...У власні плани
Він не вписав потребу жить...
Радіти тому, що навколо
А не придумувать проблем...
Згадав із відчаєм і болем,
Як розкидався кожним днем ...
А скільки всього вже не зможе
В житті ніколи пережить...
Про що він думав?! Чим тривожив
Щоденно душу?! Кожна мить
Така безцінна...І збагнувши,
Наскільки близько вже кінець,
Свою депресію забувши,
Благав у Господа:" Отець,
Прошу, даруй мені прожити
Хоча б ще трішечки життя...
Я хочу встигнути зробити
Ще так багато..." Каяття
Його з'їдало всю дорогу...
У кабінет зайшов без сил...
І зникла темрява тривоги...
Її в молитвах загасив....
Усе, що мовив- зовсім кволе:
"Останній місяць...?Я правий?..."
Душа наповнилася болем
Стояв, хитаючись блідий
Та раптом поглядом зустрівся
З очима лікаря...А він
На нього в посмішці дивився...
Спинився зразу часоплин...
Хотів щось мовити та лікар
Йому завадив щось спитать,
Щасливо мовив чоловіку:
"Ну, друже, можу привітать
Тебе з одужанням!!! Для мене
Черговий успіх!!! Кожен раз
Працює метод! Незбагненно!
Я щиро вірю- без образ
Ми обійдемося?"- всміхнувся...
А в чоловіка цілий світ
В його душі перевернувся
І там де темрява і гніт
Були раніше- оселилась
Безмежна вдячність за життя!
Вогнем любові засвітились
Давно забуті почуття!
"Новітній метод лікування..."
-Води холодної відро...
І порожнечу хвилювання
Умить заповнило тепло!
Його впізнати не під силу
Було коханим та близьким...
Жага життя- велика сила!
Вона світилася у нім
І заливала все навколо
Сердечним сяяням зірок!
Як часто з вигаданим болем
Ми потерпаєм від думок
І у постійних хвилюванням
Втрачаєм радості життя...
В молитвах- вічні нарікання...
В душі- до себе співчуття...
О, як нам ліки гарні треба!
Переосмислення всього!
Життя- це дар безцінний з Неба!
Ніхто не відає свого
Часу останнього... Важливо,
Над цим замислитись в душі...
Життя- це мить!!! Це- справжнє диво!!!
В безмежній радості й красі
Спішіть любити, зігрівати,
Радіти, сіяти добро!
Сміятись, плакати, кохати!
І щоб на душу не лягло
Ярмо думок, зневіри й страху,
Давайте світлом каяття
Даруєм Господу подяку
За нам дароване Життя!!!