"Мабуть, справді я "невдаха,"
Друзів не знайду ніяк." -
Молодесенька жирафа
Старшій скаржилася так.
"Зависока я для зебри,
Подружились би, мабуть,
Висота чотири метри -
Зебри ж так не підростуть!
І газелі й антилопи,
Носороги та слони
Проти мене - невисокі.
Ой, низькі, низькі вони!
Що скажу - вони не чують,
Перепитують раз сто.
Підкажи, чи ще існують
Звірі зросту " ого-го"!?
Де мені шукати друзів?
Хочу дуже їх знайти.
Та у нашій я окрузі
Їх не бачу й з висоти!
Всі малі, немов мурахи.
От, якби їм підрости!..."
Сум такий в очах жирафи,
Трішки.... й сльози потекли...
Хоч шкода було малечу,
Відповіла старша їй:
"Слів твоїх не заперечу,
Важко вижити самій!
Не вважай свій зріст за ваду,
Не щасливіші й "малі"
І скажу тобі я правду:
Ми - найвищі на землі!
Метрів п'ять, буває й більше,
У жирафи висоти.
І, що саме цікавіше -
Підростеш ще трішки й ти.
Бачиш геть усе здалеку,
Чом засмучуєшся так?
З висоти ти небезпеку
Вгледиш краще як-не-як.
Не засмучуйся нітрохи,
Переваги є завжди:
Якщо в тебе довгі ноги,
Зможеш швидше утекти.
Сумувати не будемо,
Щоб поменшало "невдах",
Друзів ми собі знайдемо
З-поміж нас, з-поміж жираф!"
Узялись вони шукати,
Всю савану перейшли.
Хочу, дітки, вам сказати:
Аж табун жираф знайшли!
І жирафи так раділи,
Радості не було меж.
І мені це розповіли.
Я раділа з ними теж!!!
