Збиралась в дорогу Зима,
Складала у лантух майно.
Затрималась в гостях вона,
Пора їй додому давно.
Морози й прозорі льоди
До міха поклала на дно.
Хурделиці люті й вітри,
У згортку снігів полотно.
Ще декілька дивних крижин,
Бурульки чудові, дрібні.
Для суму немає причин,
А очі сумні-пресумні.
Привикла Зима до людей,
До ігор зимових, розваг,
До усмішок щирих дітей,
Веселих дитячих ватаг.
Шкода розлучатись, шкода,
Та чути вже подих Весни.
Дзюркоче в струмочках вода,
Пора брати лантух і йти...
Попленталась баба Зима
Додому на Північ свою.
Там сонечка майже нема
В холодному тому краю.
Іскриться там інеєм даль,
Морози тріскучі щодня,
Сніги - наче срібло, кришталь-
Арктична, студена Земля.
Ти, Зимонько, там не сумуй.
Рік скоро пролине, пройде.
За порами року пильнуй,
У грудні позвемо тебе!
