У неї якось запитали:
"Чому ти інша- не така?
Невже ніколи не бажала
Себе спустити з повідка?
Чи не набридло ще триматись
Усіх моральних заборон?
Невже не хочеш відірватись
Без жодних рамок, перепон?
Хіба не нудно жити вірно?
Коли навколо цілий світ
Такий бунтарно-непокірний,
Немов заряджений магніт?
Ще стільки спробувати можеш...
А ти тримаєшся чеснот...
А раптом завтра вже не зможеш
Напитись всіх цих насолод?
Ще прийде старість для молитви
І для добра і чистоти...
Навіщо з темрявою битви
У роки юності вести?
Для того ж молодість існує:
Для насолоди і розваг!
На схилі віку пошкодуєш,
Що в молодих своїх роках
Не мала змоги пережити
Усі можливі відчуття...
Можливо, час уже впустити
Гріховні радості в життя?"
Вона дослухала питання,
Не обриваючи тих слів...
Її знайомий по мовчанні
Спочатку радо допустив,
Що переміг і вже готовий
Почути: "Певно, ти правий!"
Скінчив усмішкою промову,
У серці сповнений надій ...
Але усі вони розбились,
Неначе хвилі об пісок...
Усе те слухала й молилась
І з глибини своїх думок
Сказала, скінчивши мовчання,
Без тіні сумнівів в душі:
"Хай навіть буду я остання...
Хай навіть поряд інші всі
Підуть дорогою спокуси,
Я не вставати у з колін,
Бо я врятована Ісусом
І вічно знатиму, що Він
Був розіп'ятий для рятунку
В гріхах заплутаних сердець...
Невже від цього подарунку,
Що незаслужено Отець
Для нас зробив тепер я можу
Сама відмовитись в душі?
Щасливий спокій, вічність Божа
Чи порівняється з усім,
Що в світі прийнято вважати
Життям без жодних заборон?
На мене дивиться мій Тато
І ним дарований закон
В моєму серці прописався
Ще кров'ю вбитого Христа...
В глибини серця вкарбувався!
Як зрілі падають жита,
Так само ми колись впадемо...
Життя коротке- просто шлях...
Яким до вічності ідемо
З ключем невидимим в руках...
Щоб відчиннти двері Раю,
Де Батько люблячий всіх нас
У світі радості чекає!
На блиск пластмасових прикрас
Ти пропонуєш обміняти
Мій ключ щасливого життя?
Пробач...Я маю йти до Тата!
А часу бігати сміттям
Не маю жодного...Лишилось
Ще стільки радісних чудес,
Яких в житті не пережила...
І шлях до вічності й Небес
Я обираю прокладати
По чистим стежечкам добра...
Пробач, вже маю поспішати!"
Прозорі капельки з чола
Стікали стрічкою блідою,
Коли він тихо запитав:
"Пробач... А можна я з тобою?
Чи я занадто заблукав?"
Вона всміхнулася очима:
"Ти саме вчасно зрозумів..."
-А як з гріхами буть моїми?!
-Господь давно вже їх простив!
-А раптом знову заблукаю?
-Це вже не станеться... Твій шлях
Тепер вже обраний- до Раю!
І в серці світиться маяк!
Це іскра щирої довіри...
Тож не хвилюйся і ходім!
Нас будуть нести Божі крила!
Вже зовсім поряд вічний Дім!
