І знов здригається вона,
Лише почувши стукіт в двері...
Картина болісно страшна...
Вже не повернеться до неї...
Її герой... Її синок...
Ще зовсім юний... Ніби вчора,
Його водила у садок...
Нічим не виправдане горе!
А на столі лежить медаль...
Її прислали за заслуги...
Така страшна холодна сталь...
Невже щось варте тої туги?
Віддав життя своє війні...
За що, питається, за кого?
За мирне небо? Зовсім ні!
Адже не зміниться нічого,
Допоки зверху будуть ті,
Кому війна- мов рідна мати...
Які в надійнім укритті
Ведуть заучені дебати
І обертають юнаків
На чорні цифри на папері...
А він ще жити так хотів!
Він так хотів відкрити двері
І прокричати:" Я живий!"
І обійняти рідну мати...
Але не зміг...Бо подих свій
Віддав землі...Поліг за брата...
А брат помер на другий день...
За що, питається, за кого?
Який абсурд!!! Своїх дітей
Вести на смерть... Заради чого?
Якщо так хочеться війни,
Нехай воюють ті, хто хочуть...
Чому за зброю їм сини
І сльози матерів щоночі!?
За що країні весь цей біль?
Якщо комусь охота битись,
Нехай і йде тоді на бій!
А бійня має зупинитись!
Бо люди-Люди!!! Не ресурс...
Вони не цифри на екранах!
Нам не потрібен жоден курс
І ціла низка різних планів!
Лише спинити в цей момент
Усе жахіття нескінченне!
Не треба жоден документ,
Була їх кількість вже численна...
Спинити нині смерть дітей,
А потім скільки цього треба
Дискутувати...Кожен день
Летять сини чиїсь на небо...
Життя- безцінний Божий дар!
Яке дароване їм право
Його підносить під удар?
Хтось хоче бій-його це справа!
Нехай вирішує тоді
Свої проблеми і питання
Де тільки хоче: у суді,
На телешоу на екрані...
Але окремо- сам на сам!
А не за спинами людськими...
Дай Боже милості синам,
Аби вернулися живими!
Дай Боже мудрості всім тим,
Кому так легко рахувати...
Нехай повернеться живим!
Нехай діждеться бідна мати...
Я щиро вірю в світлий час,
У мирне небо над ланами...
Нехай вирішують без нас,
Не прикриваючись синами!
Ми всі дорослі! Я прошу...
Хоч в мене слово і нечутне...
Але, можливо, донесу
Хоча б комусь...Не має бути!
Не має бути тих смертей!
Усе можливо уладнати
Самим- без участі дітей...
В усіх деталях прописати...
Хоч цілий місяць у судах,
Але на слові, не на полі!
Дай Боже істини в серцях!
Ми так стомилися від болю...
Кричу нечутно...А вона
Усе здригається незмінно...
Дай Боже скінчиться війна
І ще розквітне Україна!
І буде радість для людей
І мирне небо над ланами!
І прийде татко до дітей!
І син повернеться до мами!
І буде мир і щирий сміх!
Нехай зупиняться, збагнувши,
Країна треба для живих!
І, може, в серці осягнувши,
Всі ті, хто хочуть воювать
Зійдуться в бажаних тих битвах...
А нас залишать процвітать!
Летить до Господа молитва...
Вона чекає край вікна
Умита теплими сльозами...
Я вірю- скінчиться війна!
Господь ще вступиться із нами!
