У зграї вовчиній він був ватажок
Тримав у покорі всіх жителів лісу...
Ще здалеку чули важкий його крок
І те, як у темряві голосно дише...
Розсудлива мудрість у сірих очах,
Вскуйовджене хутро і білі зубиська...
Помітна сутулість у сильних плечах...
Страшились на нього дивитися зблизька...
Боялися дуже...Не знали вони
Одну його слабкість і силу найбільшу...
Ховав таємницю... А суть таїни,
Що був не таким, як здавався, а іншим...
Я також боявся та якось зустрів
Його не самого - у колі родини...
У сховку злякавшись, тихенько засів,
Дивився...І бачив, як він на дружину
Дивився з безмежним і світлим теплом,
Як лагідно й ніжно до неї торкався...
Покірний і ніжний, зайчатко немов...
І зовсім маленьким від того здавався...
А потім, неначе грайливе щеня,
Він з дітками разом змагався у силі...
Весь час піддавався... Немов кошеня,
До них щось мурликав...і хутро на тілі
До того вскуйовджене сіре, мов дим,
Мені видавалось небачено гарним...
Чи був у ті миті для мене страшним?
Ні граму...У серці згадати я марно
Тоді намагався колишній свій страх...
Дивився на ніжність і трепетну ласку
І слово жахливе, холодне "хижак",
Немов розчинялось...Занурився в казку!
Він грався і бігав навколо дітей...
Дружина дивилась з Любов'ю на нього
І світло турботи звіриних очей
Ущент руйнувало колишню тривогу...
І раптом збагнув, що в минулому я
Не раз уже бачив, як інші тварини
Збиралися разом та жодна сім'я
І навіть найкраща із виду родина
Не мала тих щирих ясних почуттів...
Він має ту ніжність від інших ховати...
Він є ватажок...Я тоді зрозумів,
Наскільки насправді не бачим багато...
А там за зубами і хутром страшним
Ховається татко найкращий для діток,
Опора дружині...Ми звиклися з тим,
Судити із того, що видно відкрито...
А істина справжня- в глибинах, в серцях!
І часто за хутром м'яким білосніжним
Ховається лютий байдужий хижак,
А в тілі страшному- хтось добрий і ніжний...
Відтоді я сильно змінився в душі...
Інакше поглянув на тих, хто навколо...
Такі зрозумілі до того усі-
Зачинені книги... Насправді нікого...
Не знав я у лісі ...Лиш те, що вони
Самі обирали про себе сказати...
В той день я торкнувся його таїни...
Жахливого вовка і доброго тата...
Я більше уже не боявся його
Та легше від того не стало... Напроти...
Від того прозріння у серці мого
Відкрилося те, що не бачилось доти...
Багато акторів у хащах лісів....
Їх ікла не сила побачить очима...
На жаль, боїмося не тих хижаків
І ділим довіру так часто не з тими...
Мені не забути те світло очей
І тепле вовчине його муркотіння...
Щось нове стукоче в глибинах грудей...
Я певен, щось глибше, ніж просто прозріння...
