Вона була неправильна людина...
Чомусь, усім всміхалася завжди...
Наївна і відверта, мов дитина...
Ніколи не жахалася біди...
Ви знаєте, ніхто її не бачив
Не в настрої ніколи і ніде...
І що б в житті не сталось, не заплаче...
І виправдання кожному знайде...
Вона була неправильна людина
І навіть, як стикалася із тим,
Що бруд кидали люди їй у спину,
Вона бажала щастя тихо їм...
"Неправильна!-кричали грізно люди:
Не може бути щастя без причин!"
Вона ж лише чистішою від бруду
Ставала, піднімаючись з колін...
Вона не нарікала на негоду,
На втому, чи на брак якихсь речей...
З цікавістю стрічала перешкоди,
Дивачкою була серед людей...
Вони не розуміли ,як так можна,
У світі, де є стільки бруду й зла,
Настільки бути щирим й несерйозним
І кривдникам бажати лиш добра...
Із осудом дивилися на неї
Чекали, що зламається колись...
І стане експонатом у музеї
Кричатимуть: "Неправильна!Дивись!"
Тоді всім стане легше, все як звикли
Піде своїм шляхом, як має бути...
Про неї скажуть: "Та дивачка зникла...
Напевно, так давно вже мало бути..."
Але вона не зникне, я це знаю!
Ходитиме неправильна й чудна...
І вогником у людях запалає,
А знаєте, вона ж бо не одна...
Багато їх неправильних у світі...
Закоханих у зорі і життя...
Вони, немов маленькі щирі діти...
Вони для нас незриме каяття...
Вона була неправильна людина...
І світло йшло з її ясних очей..
Немов зійшла на землю із картини...
У світ до надто правильних людей...
