В цьому віршику нікого
ще немає
Ну й дива!..
Нумо, зайчика прудкого
ми покличемо до нас.
Раз!
І мчить зайчисько сірий.
Два!
І ще один біжить.
А за ним —
і три, й чотири,
а за тими —
п'ять і шість.
Ой, дивися —
сім і вісім!
Скільки ж там вас?
Ого-го!
Ви ж не вміститесь
у віршик,
ви зламаєте його.
Стійте, зайчики,
чекайте —
це ж бо віршик,
а не хатка!..
Та зайчисьок —
більше й більше.
Їх уже не зупинить...
Затремтів
маленький віршик,
захитався —
і за мить
всі його рядки розпались.
Тільки зайчики зостались.
