Вона любила м’ятний чай
І свіже печиво вівсяне...
Її маленький теплий край
Складався з подушок й дивану...
На жаль, ходити не могла
Була приречена лежати...
Але в серденьку берегла
Велику мрію - Якось встати
І знов пробігтися, немов
Колись дитиною малою...
Вона молилась знов і знов...
В молитву вірила, мов в зброю...
І хоч казали їй усі:
«На жаль, ходити вже не зможеш...»
Та щиро вірила в душі
У справжнє диво - силу Божу!
«Ти вже ніколи не підеш!»
- Неначе ніж, летіли в спину
Та віра в серденьку без меж!
Спроможна зцілювать людину!
Вона молилася щодня
І щиро вірила душею...
Ось так з маленького зерня
Зростала віра в «орхідею»...
Прекрасну «квіточку» надій...
І ось в лікарні вона знову...
Візочок котить свій старий!
Спасенна вірою! Здорова!!!
Усі не вірили очам,
Кричали в спину: «Неможливо!»
На щирий подив лікарям,
Для них залишилася дивом...
Вона любила мятний чай
І тепле печиво медове..
Сама розширила свій край!
Зробилась вірою здорова!
Ці неймовірні відчуття
З душі розносила по світу!
Була закохана в життя!
Була народжена, щоб жити!
Так само в кожного із нас,
Мов звірі, «рикають» хвороби...
Але залежить це від вас
- Боротись з вірою у Бога!
Він не дарує понад сил
Життєві ноші нам на плечі...
З любов’ю кожного створив!
Давайте спинимось від втечі
І будем вірити в душі,
Що все для Господа можливо!
Хвороби Він зруйнує всі!
Та треба вірити у Диво!
