Він завжди хотів бути кращим
І всього в житті досягти!
Відмінно навчався у класі,
Натхненно ішов до мети...
Рівнявся ще змалку на тата,
Той успіх власноруч створив!
І чесне ім'я адвоката
Здобуте у праці носив...
Він завжди на батька рівнявся
І марив успішним життям...
"Я стану щасливим!-всміхався:
На заздрість вельможам й панам!
Я буду у грошах купатись,
Фірмові костюми носить,
Хто схоче зі мною вітатись,
Ще дозволу буде просить!"
А батько всміхався ласкаво:
"Ох ,синку,ще правди не ймеш...
Чи щастя у цьому, цікаво?
Не в цьому...Та ти ще збагнеш...
А поки малий ще для того,
Належить тобі підрости,
Прокласти самому дорогу
І справжнє,безцінне знайти..."
Він виріс- зміцнів,помужнішав,
Освіту престижну здобув...
У чомусь став трохи мудрішим,
А щось із роками забув...
Колеги його поважали,
Будинок красивий придбав...
Та цього здавалось замало,
Не те він так довго шукав...
Престижна стабільна робота,
Повага і захват людей,
Усмішка блискуча на фото
І світ всеможливих речей...
І думалось часто з тривоги:
"Невже я щасливий?Мабуть...
А що ж було в тата такого,
Чого не зумів досягнуть?
Чом очі у батька палали
Незримим щасливим вогнем?"
Так думав, допоки не стало
Зустрітися раз під дощем
З коханням легким та гарячим...
Дружина майбутня-збагнув...
І світ зупинився, неначе...
Про все, за чим гнався,забув..
А далі весіллля і діти...
Начальник в костюмі удень,
А вдома із донькою квіти
Саджає під сяйвом пісень...
Для неї конячкою стане,
Принцесою з пишним бантом...
Від слова одного розтане,
Зігрітий родинним теплом...
І вже не важливі посади,
І вже другорядний престиж...
Весь день обирає помаду
І пару для донечки бридж...
І якось зустрівшись із татом
Він мовив:"Я всього досяг!
Тепер неосяжно багатий
І маю багато звитяг!
Хорошу роботу солідну
І заздрість, і шану людей!
Живу у достатку, безбідно!"
А в тата ,мов стогін з грудей...
"То це твоє щастя ,мій сину..."
-У розпачі тихо спитав...
Зсутулились плечі і спина...
Та син ,усміхнувшись, сказав:
'Усьому ти віриш... Жартую!
Ти знаєш, а я зрозумів:
Щасливим роблюсь,як почую
Синівських чи дончиних слів...
Ти знаєш, це ,певно,кумедно...
Та щастя- носить на руках...
І кашу варити із медом,
І спати бува на ногах...
Воно не в костюмі- а в тому,
У що одягнуть малюки...
Дружина як зніме утому,
Торкнувшись губами щоки...
Нарешті збагнув твої очі,
Вогонь, що палає весь час...
Тепер я одного лиш хочу,
Це доню повести на вальс...
І сина усьому навчити...
Напевно, це справжня мета...
Не дертись угору, а жити...
Твоя таємниця проста...
***
Він завжди на батька рівнявся
І вперто до цілі ішов...
Можливо, вершин не дістався
Та цінність в глибинах знайшов!